спалахнути

БЛИ́СНУТИ (дати блиск, виділитися блиском), МИГНУ́ТИ, СПАЛАХНУ́ТИ підсил., ВИ́БЛИСНУТИ підсил., БЛИСКОНУ́ТИ підсил. розм., ПАЛАХНУ́ТИ підсил. розм.; ЗБЛИ́СНУТИ (слабко); ПРОБЛИ́СНУТИ (слабко крізь яку-небудь перешкоду); КРЕСНУ́ТИ (КРЕСОНУ́ТИ) підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСНУ́ТИ (ПОЛОСОНУ́ТИ підсил.) розм. (про джерело світла — спалахнути, освітивши що-небудь смугами). Блиснув у долині здоровий широкий ставок край села Фурсів, неначе скло, обсипане срібним світом (І. Нечуй-Левицький); Мигнула блискавка, знову ударив грім (А. Шиян); Сонце тільки-но зійшло, і спалахнули рожевим полум'ям сніги (І. Цюпа); І вмить над верхіттям зеленої пальми Нагострений ніж блисконув (П. Грабовський); Потім ми почули, як.. розірвалася граната, ..палахнула світлом друга граната (Ю. Яновський); Шаблі кіннотників миготливо зблиснули (Ю. Смолич); Світло від фар полоснуло по ярузі і згасло (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. бли́скати.

ВИБУХА́ТИ (раптово виникати, починатися з великою силою), СПАЛА́ХУВАТИ. — Док.: ви́бухнути, спалахну́ти, нагря́нути. Вибухнула революція; Незадовго до приїзду Шевченкового в Корсунь там спалахнуло повстання (B. Дарда); Коли нагрянула війна — чашу лиха випив він сповна (І. Гончаренко).

ЗАГОРІ́ТИСЯ (почати горіти), ЗАЙНЯ́ТИСЯ, ЗАПАЛИ́ТИСЯ, СПАЛАХНУ́ТИ, СПАХНУ́ТИ, ЗАПАЛА́ТИ, ЗАПАЛАХКОТІ́ТИ, БЛИ́СНУТИ, ПАЛАХНУ́ТИ розм. (раптово й швидко); ЗАТЕПЛИ́ТИСЯ розм. заст. (про слабкий вогонь свічки, лампадки). — Недок.: загоря́тися (загора́тися), займа́тися, запа́люватися, спала́хувати, спала́хкувати розм. спаха́ти, спа́хувати, бли́скати. Загорілася коло дороги скирта соломи (Ю. Яновський); Полум'я спахнуло, і швидко зайнялася брама, зайнялася й дерев'яна башта над брамою (І. Нечуй-Левицький); Швидко запалився огонь з сухої лучини, наче горючий стіг сіна (Юліан Опільський); Суха трава спалахнула (Г. Хоткевич); Барикада .. затріщала й одразу запалала (Г. Епік); Могуче світло, що наповнювало хату Зелепуги, нараз.. вискочило на стріху.., обхопило цілу хату, котра відразу запалахкотіла (І. Франко); — А далі, бачу, блимнула свічечка, блимнула друга і третя — і затеплились вони рівним вогнем (М. Стельмах).

ЗАШАРІ́ТИСЯ (про обличчя, щоки — почервоніти), ЗАШАРІ́ТИ, ЗАРУМ'Я́НИТИСЯ, ЗАРУМ'ЯНІ́ТИ, РОЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗАЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗАЧЕРВОНІ́ТИ, ПОРОЖЕВІ́ТИ, ЗАЖЕ́ВРІТИСЯ, ПОЧЕРВОНІ́ТИ, ПОРУМ'ЯНІ́ТИ, ПОРУМ'Я́НИТИСЯ, ЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗЧЕРВОНІ́ТИ, СПОЛУМ'ЯНІ́ТИ підсил., СПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЗАПАЛЕНІ́ТИ підсил., ЗАПАЛЕНІ́ТИСЯ підсил., ЗАПАШІ́ТИ підсил., СПАЛАХНУ́ТИ підсил., СКРАСНІ́ТИ розм., ЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ діал., ПОЧЕРВОНІ́ТИСЯ рідко. — Недок.: шарі́тися, шарі́ти, зарум'я́нюватися, червоні́тися, червоні́ти, палені́ти, спала́хувати, спала́хкувати розм. Вона зніяковіла, зашарілася і від того стала ще привабливішою (С. Журахович); (Данило:) Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! (М. Кропивницький); Скочивши з коня й хапаючись, він розчервонівсь. Делікатний рум'янець виступив на білих щоках (І. Нечуй-Левицький); Мого брата мовби хто окропом попарив, так зачервонівся, та й утік із хати (Ю. Федькович); Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об хвартух руки, вийняла лист... Лице спалахнуло, зачервоніло, як огонь (С. Васильченко); При останніх спалахах вечірньої зірниці Кручинський побачив, як бліде лице її зажеврілось (Д. Бедзик); Нимидора заговорила про рушники, про весілля, схаменулась і почервоніла, як польова маківка (І. Нечуй-Левицький); І хлопець, що досі сумний був, тепер аж іскріє од щастя, а дівчина жвава, що сміливо досі дивилась, — тепер зчервоніла і вкрила своє засоромлене личко серпанком (Дніпрова Чайка); Михайлик, скраснівши, мов жарина, скам'янів (О. Ільченко); Софія зчервонілась, і сльози стали їй в очах (Леся Українка). — Пор. 1. розчервоні́тися, 1. рум'я́нитися.

СЕ́РДИТИСЯ (виявляти почуття гніву), ГНІ́ВАТИСЯ, ПРОГНІВЛЯ́ТИСЯ, ЗЛИ́ТИСЯ, ОЗЛО́БЛЮВАТИСЯ підсил., ОЗЛОБЛЯ́ТИСЯ підсил., ЗЛОСТИ́ТИСЯ рідше, ГНІВИ́ТИСЯ рідше, ЗЛОСТУВА́ТИ рідше, ЗЛОБУВА́ТИ рідше, ҐЗИ́ТИСЯ діал.; ОБУ́РЮВАТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯ фам., ФИ́РКАТИ розм. (виражаючи гнів, ображаючись на кого-, що-небудь); ДРАТУВА́ТИСЯ, ДРОЧИ́ТИСЯ розм., ІРИТУВА́ТИСЯ заст. (бути в стані роздратування); СПАЛА́ХУВАТИ, СПАХА́ТИ, СПА́ХУВАТИ (раптово впадати в гнів); САТАНІ́ТИ, ПІ́НИТИСЯ (доходити до крайньої межі в гніві). — Док.: розсе́рдитися, осе́рдитися рідше розгні́ватися, розгніви́тися, нагні́витися розм. угні́ватися (вгні́ватися) рідше угніви́тися (вгніви́тися) рідше прогні́ватися, прогніви́тися, розізли́тися, обізли́тися, озли́тися, узли́тися розм. озлоби́тися, обу́ритися, розпри́ндитися, роздратува́тися, роздрочи́тися, спалахну́ти, спахну́ти. Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився (Григорій Тютюнник); — Може, це секрет? Тоді не гнівайтесь за мою цікавість (Ю. Смолич); — На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Її знали за строгу жінку, що злостилась задля кожної дрібниці і голосно сварилася (О. Кобилянська); Відскочив засув, двері відчинились, — я чую — милая моя гнівиться (Леся Українка); (Євгеній:) Перепрошаю вас, дідусю, за свого неґречного гостя! Не прогнівайтесь! (І. Франко); — Хто нас губить, Орфею нещасний, Хто прогнівився на нас? (М. Зеров); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко); Уляна неприязно мовчала, приндилася (К. Гордієнко). — Пор. I. 1. лютува́ти.