спалахувати

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, — раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИ діал., ВИБЛИ́СКУВАТИ підсил., БЛИСКОТІ́ТИ (БЛИСКОТА́ТИ) підсил., РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯ підсил. рідше, РОЗБЛИ́СКУВАТИ підсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ (МИГОТА́ТИ) підсил., МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ підсил., БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі — сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИ підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла — спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). — Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.

ВИБУХА́ТИ (раптово виникати, починатися з великою силою), СПАЛА́ХУВАТИ. — Док.: ви́бухнути, спалахну́ти, нагря́нути. Вибухнула революція; Незадовго до приїзду Шевченкового в Корсунь там спалахнуло повстання (B. Дарда); Коли нагрянула війна — чашу лиха випив він сповна (І. Гончаренко).

ЗАГОРІ́ТИСЯ (почати горіти), ЗАЙНЯ́ТИСЯ, ЗАПАЛИ́ТИСЯ, СПАЛАХНУ́ТИ, СПАХНУ́ТИ, ЗАПАЛА́ТИ, ЗАПАЛАХКОТІ́ТИ, БЛИ́СНУТИ, ПАЛАХНУ́ТИ розм. (раптово й швидко); ЗАТЕПЛИ́ТИСЯ розм. заст. (про слабкий вогонь свічки, лампадки). — Недок.: загоря́тися (загора́тися), займа́тися, запа́люватися, спала́хувати, спала́хкувати розм. спаха́ти, спа́хувати, бли́скати. Загорілася коло дороги скирта соломи (Ю. Яновський); Полум'я спахнуло, і швидко зайнялася брама, зайнялася й дерев'яна башта над брамою (І. Нечуй-Левицький); Швидко запалився огонь з сухої лучини, наче горючий стіг сіна (Юліан Опільський); Суха трава спалахнула (Г. Хоткевич); Барикада .. затріщала й одразу запалала (Г. Епік); Могуче світло, що наповнювало хату Зелепуги, нараз.. вискочило на стріху.., обхопило цілу хату, котра відразу запалахкотіла (І. Франко); — А далі, бачу, блимнула свічечка, блимнула друга і третя — і затеплились вони рівним вогнем (М. Стельмах).

ЗАШАРІ́ТИСЯ (про обличчя, щоки — почервоніти), ЗАШАРІ́ТИ, ЗАРУМ'Я́НИТИСЯ, ЗАРУМ'ЯНІ́ТИ, РОЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗАЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗАЧЕРВОНІ́ТИ, ПОРОЖЕВІ́ТИ, ЗАЖЕ́ВРІТИСЯ, ПОЧЕРВОНІ́ТИ, ПОРУМ'ЯНІ́ТИ, ПОРУМ'Я́НИТИСЯ, ЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗЧЕРВОНІ́ТИ, СПОЛУМ'ЯНІ́ТИ підсил., СПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЗАПАЛЕНІ́ТИ підсил., ЗАПАЛЕНІ́ТИСЯ підсил., ЗАПАШІ́ТИ підсил., СПАЛАХНУ́ТИ підсил., СКРАСНІ́ТИ розм., ЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ діал., ПОЧЕРВОНІ́ТИСЯ рідко. — Недок.: шарі́тися, шарі́ти, зарум'я́нюватися, червоні́тися, червоні́ти, палені́ти, спала́хувати, спала́хкувати розм. Вона зніяковіла, зашарілася і від того стала ще привабливішою (С. Журахович); (Данило:) Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! (М. Кропивницький); Скочивши з коня й хапаючись, він розчервонівсь. Делікатний рум'янець виступив на білих щоках (І. Нечуй-Левицький); Мого брата мовби хто окропом попарив, так зачервонівся, та й утік із хати (Ю. Федькович); Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об хвартух руки, вийняла лист... Лице спалахнуло, зачервоніло, як огонь (С. Васильченко); При останніх спалахах вечірньої зірниці Кручинський побачив, як бліде лице її зажеврілось (Д. Бедзик); Нимидора заговорила про рушники, про весілля, схаменулась і почервоніла, як польова маківка (І. Нечуй-Левицький); І хлопець, що досі сумний був, тепер аж іскріє од щастя, а дівчина жвава, що сміливо досі дивилась, — тепер зчервоніла і вкрила своє засоромлене личко серпанком (Дніпрова Чайка); Михайлик, скраснівши, мов жарина, скам'янів (О. Ільченко); Софія зчервонілась, і сльози стали їй в очах (Леся Українка). — Пор. 1. розчервоні́тися, 1. рум'я́нитися.

СЕ́РДИТИСЯ (виявляти почуття гніву), ГНІ́ВАТИСЯ, ПРОГНІВЛЯ́ТИСЯ, ЗЛИ́ТИСЯ, ОЗЛО́БЛЮВАТИСЯ підсил., ОЗЛОБЛЯ́ТИСЯ підсил., ЗЛОСТИ́ТИСЯ рідше, ГНІВИ́ТИСЯ рідше, ЗЛОСТУВА́ТИ рідше, ЗЛОБУВА́ТИ рідше, ҐЗИ́ТИСЯ діал.; ОБУ́РЮВАТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯ фам., ФИ́РКАТИ розм. (виражаючи гнів, ображаючись на кого-, що-небудь); ДРАТУВА́ТИСЯ, ДРОЧИ́ТИСЯ розм., ІРИТУВА́ТИСЯ заст. (бути в стані роздратування); СПАЛА́ХУВАТИ, СПАХА́ТИ, СПА́ХУВАТИ (раптово впадати в гнів); САТАНІ́ТИ, ПІ́НИТИСЯ (доходити до крайньої межі в гніві). — Док.: розсе́рдитися, осе́рдитися рідше розгні́ватися, розгніви́тися, нагні́витися розм. угні́ватися (вгні́ватися) рідше угніви́тися (вгніви́тися) рідше прогні́ватися, прогніви́тися, розізли́тися, обізли́тися, озли́тися, узли́тися розм. озлоби́тися, обу́ритися, розпри́ндитися, роздратува́тися, роздрочи́тися, спалахну́ти, спахну́ти. Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився (Григорій Тютюнник); — Може, це секрет? Тоді не гнівайтесь за мою цікавість (Ю. Смолич); — На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Її знали за строгу жінку, що злостилась задля кожної дрібниці і голосно сварилася (О. Кобилянська); Відскочив засув, двері відчинились, — я чую — милая моя гнівиться (Леся Українка); (Євгеній:) Перепрошаю вас, дідусю, за свого неґречного гостя! Не прогнівайтесь! (І. Франко); — Хто нас губить, Орфею нещасний, Хто прогнівився на нас? (М. Зеров); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко); Уляна неприязно мовчала, приндилася (К. Гордієнко). — Пор. I. 1. лютува́ти.