спуститися

ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). — Док.: дові́ритися, пойня́ти (пойми́ти заст.) ві́ру (ві́ри), покла́стися, положи́тися рідше зві́ритися, понаді́ятися, вві́рити (уві́рити), вві́ритися (уві́ритися), спусти́тися. У сім'ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); — Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); — Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); — Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); — Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); — О, на мене можете ввіряти, — одказала Надя, — в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ'яненко); (Хуса:) Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір'ю (Леся Українка).

ЗВИСА́ТИ (про предмети — висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). — Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку — вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все — вуси, волосся, старий мундир — звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). — Пор. 1. ви́сі́ти.

МЕ́НШАТИ (про обсяг, кількість, величину чогось — ставати меншим), ЗМЕ́НШУВАТИСЯ, УМЕНША́ТИСЯ (ВМЕНША́ТИСЯ) розм., УМЕ́НШУВАТИСЯ (ВМЕ́НШУВАТИСЯ) розм., МАЛІ́ТИ розм., УБАВЛЯ́ТИСЯ (ВБАВЛЯ́ТИСЯ), ЗБАВЛЯ́ТИСЯ, ЗМЕНША́ТИСЯ діал.; ЗНИ́ЖУВАТИСЯ (ЗНИЖА́ТИСЯ), ПОНИ́ЖУВАТИСЯ (ПОНИЖА́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ (перев. про ціну, плату тощо); УКОРО́ЧУВАТИСЯ (ВКОРО́ЧУВАТИСЯ) (про розмір, обсяг тощо); СКОРО́ЧУВАТИСЯ (про витрати, норми тощо); УБУВА́ТИ (про кількість, об'єм, ступінь вияву). — Док.: зме́ншитися, уме́ншитися (вме́ншитися), поме́ншати, поменши́тися, змалі́ти, помалі́ти, уба́витися (вба́витися), зба́витися, зни́зитися, пони́зитися, спусти́тися, укороти́тися (вкороти́тися), скороти́тися, убу́ти. Все меншали дні, холоднішали ночі (О. Гончар); Бачиш, меншає у мене Хлопців у загоні (Л. Первомайський); Жайсак з радістю ворушив пальцями скаліченої руки і відчував, що біль щодня зменшується (З. Тулуб); В кінці темрява почала вменшатися і праліс починав рідшати (І. Франко); Маліють дні. Холодними стежками блукає осінь в сумі по садах (В. Сосюра); В клубі хай співає... Від того її не убавиться, а на людях прославиться (В. Кучер); Коли дорога наближалася до річки, — огороди людські рідшали, долина ширилася і рів зменшався (Панас Мирний); У фотосфері, як і в глибших шарах Сонця, температура знижується з віддаленням від центра (з журналу); Відомо, що затрати праці набагато скорочуються з використанням нової, більш досконалої техніки (з журналу); — Ну, сьогодні снігу убуде! — обізвався знову Кирило (Панас Мирний).

НАЛЯГА́ТИ на що (про темряву, мряку, туман і т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь), НАВИСА́ТИ над чим, ОПУСКА́ТИСЯ на що і над чим, СПАДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ на що і над чим. — Док.: налягти́, нави́снути, опусти́тися, спа́сти, спусти́тися. Тиша налягла на весь світ, м'яка і тепла (В. Собко); Ніч нависала над мертвим степом (С. Голованівський); Згори на верхоліття лісу спускався сизий присмерк (М. Стельмах); І тільки як спали на землю вечірні сутінки, — прининився бій (П. Кочура); Темний морок спустився на землю (Панас Мирний). — Пор. 1. насува́тися.

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.

ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИ розм., ХЛЯ́ТИ розм., рідко; ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається — переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів — переміщатися вниз повільно, плавно). — Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм — і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав (баркас).., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений (чирок) спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).

ПРИЗЕ́МЛЮВАТИСЯ (ПРИЗЕМЛЯ́ТИСЯ) (про птахів, комах, літальні апарати — знижуючись, торкатися землі), СІДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ. — Док.: приземли́тися, сі́сти, спусти́тися. Для того, щоб підійматися і приземлюватися, не можна було застосувати ракету (В. Собко); Тимко вже мчав до парашута, який повільно приземлявся на узліссі (Ю. Збанацький); Тихо злетіли лебеді білі, Тихо на воду сідають (М. Рильський); Птахи, обважнілі за літо, спускаються тут цілими табунами (О. Гончар).

СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯ розм., УСІДА́ТИ (ВСІДА́ТИ) діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ рідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ (ВСА́ДЖУВАТИСЯ), УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯ розм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). — Док.: сі́сти, усі́сти (всі́сти), опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися (всадови́тися), усі́стися (всі́стися), присі́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), плю́хнутися, підсі́сти. — Сідайте ж! — показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); (Прохор:) Милості просимо садовитися. (Сільський староста:) Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); — Доня не зрозуміла батька.. — сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).

СТЕЛИ́ТИСЯ (про дим, туман тощо — поширюватися по якійсь поверхні або над поверхнею), СЛА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТИЛА́ТИСЯ, ЛЯГА́ТИ, ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ. — Док.: постели́тися, посла́тися, розстели́тися, розісла́тися, лягти́, поповзти́, розповзти́ся, розійти́ся, розпливти́ся, спусти́тися. Низько стеляться хмари, ростуть, збиваються в купу (М. Коцюбинський); Пастухи варили куліш у здоровенному казані, і пара, що виходила з нього, ніжно слалася над землею (Григорій Тютюнник); Настав вечір. З-під кожної сосни поповз туман, низько розстелився по землі (Ю. Яновський); Димом розстилалась В полі курява (Т. Шевченко); Туман хвилями лягає По степу німому (М. Старицький); Клубки диму розходилися — розправлялися, слалися довгими поясами (Панас Мирний); Темно-синє небо низько висіло над землею, оповитою дрімотою, від ставка розповзався туман (П. Кочура).

СХО́ДИТИ (іти донизу по дорозі, стежці, сходах і т. ін.), ЗІХО́ДИТИ рідше, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗСТУПА́ТИ діал.; ВИХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ (з вагона поїзда, тролейбуса, автобуса і т. ін.); ЗЛА́ЗИТИ (з воза, коня); СПІШУВАТИСЯ (з коня та іншої тварини). — Док.: зійти́, спусти́тися, опусти́тися, зступи́ти, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, скочити, спі́шитися. З гори — видно Рудикові — сходить униз наймит (Г. Косинка); Я.. дивився, як вона спускається по сходах із другого на перший поверх (Є. Гуцало); Палій піднявся, зступив з рундука і тихо подибав через просторий двір до левади (Д. Мордовець); Іде останній трамвай, виходить з нього вона (В. Сосюра); З піснями, з лементом висаджувалися (з поїзда) студенти (І. Ле); — Бачите, як паніматка зраділа? То-то! — задоволений, злазить з воза отець Миколай (М. Стельмах); Тарас зліз з коня (О. Довженко); Імператор зійшов з коня, ще раніше від нього спішились полководці (С. Скляренко).