1. Словник синонімів української мови

спір

СУПЕРЕ́ЧКА (словесне змагання між двома або кількома особами, при якому кожна із сторін обстоює свою правоту), СПІР, СПІ́РКА, ДИСКУ́СІЯ розм., СУПЕРЕ́КА діал., ПЕРЕ́ЧКА діал.; ПОЄДИ́НОК, ГЕРЦЬ, ПРЯ заст. книжн. (запекла суперечка); ПОЛЕ́МІКА (в пресі, на зборах), ДЕБА́ТИ, ДИ́СПУТ (публічний спір на наукову, літературну та ін. тему). Іноді на зборища отакі, крім Цигулиних спільників, приходило чимало й іншого люду (А. Головко); Стають народи, як брати, забувши вічний спір (І. Гончаренко); — Доживемо, Никоне, віку без спірки, лайки та без клопоту: чи ти що не так зробиш — я тобі промовчу, чи я що не так — ти не гнівайся (Л. Яновська); Гурт жінок Провадив там дискусію жартливу (М. Рильський); — Я, мої любенькі, жадних сварок, жадних суперек, жадних процесів, ані торгів не люблю (І. Франко); Обидва стрільці жваві. От перечка і пішла... Далі Трохим розходився, підійнявся з-за стола (С. Руданський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спір — спір 1 іменник чоловічого роду словесне змагання спір 2 іменник чоловічого роду швидкість розм. Орфографічний словник української мови
  2. спір — див. СУПЕРЕЧКА; (в руках) спритність, швидкість, вправність, умілість, хист, спіх, моторність; спірка; п-к СПІРНИЙ, дискусійний, полемічний, г. контроверсійний. Словник синонімів Караванського
  3. спір — I спору, ч. 1》 Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна зі сторін обстоює свою думку, свою правоту. || Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. спір — Суперека, суперечка, суперечність, суперечливість Словник чужослів Павло Штепа
  5. спір — СПІР¹, спо́ру, ч. 1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту. Оце, закінчивши сівбу І маючи дозвілля, Відпочиваємо добу (Сьогодні в нас неділя). Словник української мови у 20 томах
  6. спір — Спір, спо́ру, -рові; спо́ри, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. спір — СПІР¹, спо́ру, ч. 1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту. — Основою нашого спору нехай буде.. атеїзм… (Хотк. Словник української мови в 11 томах
  8. спір — Спір, спо́ру м. 1) Споръ. Ні спору, ні ласки. Ном. № 7622. 2) Спорость, успѣшность въ работѣ. У їх великий спір у молочі. Кіевск. у. Постаріли ми ще за сі годи, — нема й того спору в руках, що й тоді був. Г. Барв. 503. 3) ?... Словник української мови Грінченка