сріблистий

ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙ рідше, ТРЕМКИ́Й розм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Звідусюди чути мелодійний дзвенькіт дійниць і дзвінке тинькання молочних цівок об їх сріблясті стінки (З. Тулуб); І співає (невістка), і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Марко Вовчок); Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим іржанням їм одгукнулась луна (П. Тичина); О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (С. Добровольський); Тремкий (голос), як тонке срібло, як найтонший кришталь (Словник Б. Грінченка); Сміялась Соломія, і одляски її сріблястого реготу аж луною йшли попід вербами (І. Нечуй-Левицький); Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Леся Українка); У неї був на диво красивий, високий, срібний голосок (В. Собко); Кілька обмерзлих гіллячок колишуть тендітний кришталевий передзвін (М. Стельмах) — Пор. 1. голосни́й.

СРІБЛЯ́СТИЙ (кольором і блиском схожий на срібло), СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, СРІ́БЕРНИЙ поет., СРІБЛЯ́НИ́Й фольк., СРІБНА́СТИЙ рідше; ПЕРЛАМУ́ТРОВИЙ (який нагадує перламутр). Вікна моєї кімнати виходять на озеро, воно тепер сріблясте від місячного сяйва (П. Козланюк); І прудко, мов іскри з багаття огнисті, Мов хвилі гірського потоку сріблисті, Летять голоснії пісні (Леся Українка); Над головами високо-високо проповзає срібна хмарка (Г. Хоткевич); Весь ліс — в інеї, в крихкому, казково розкішному уборі. Сріберний, світлий, притихлий (О. Гончар); В нас ялинка лісова, Молода, хороша, І всю її покрива Срібляна пороша (Г. Бойко); Сьогодні ж степ увесь неначе Заслав срібнастий оксамит (І. Манжура); Рибина борсається на траві, вилискуючи на сонці перламутровим черевом (Л. Смілянський). — Пор. біля́стий.