тварюка

НЕДО́ЛЮДОК зневажл., лайл. (про людину, що втратила свої людські риси й не гідна цього звання через свої потворні, жахливі вчинки, дії), НЕДО́ЛЮД зневажл., лайл., НЕ́ЛЮД перев. мн., зневажл., БУЗУВІ́Р лайл., ПОТВО́РА зневажл., ВИ́РОДОК зневажл., лайл., ДЕГЕНЕРА́Т зневажл., ПО́КРУЧ зневажл., ВИ́ЛУПОК зневажл., лайл., НЕДОНО́СОК зневажл., лайл., ГИ́ЦЕЛЬ лайл., І́РОД лайл., ПЕСИ́ГОЛОВЕЦЬ зневажл., лайл.; ЗВІР зневажл., ЗВІРЮ́ГА (ЗВІРЮ́КА) підсил. лайл., ЛЮДОЇ́Д підсил. зневажл., ЛЮДОЖЕ́Р підсил. зневажл., КАНІБА́Л підсил. зневажл. (про надзвичайно жорстоку людину, схильну до насильства, вбивства); ТВАРИ́НА зневажл., лайл., ТВАРЮ́КА підсил. зневажл., лайл., ХУДО́БА зневажл., лайл., ХУДО́БИНА зневажл., лайл., СКОТИ́НА зневажл., лайл., СКОТИНЯ́КА (СКОТИНЮ́КА) підсил. зневажл., лайл., БИ́ДЛО зневажл., лайл., ТВАР заст. зневажл., лайл. (про грубу, жорстоку або підлу, морально низьку людину). Фашисти уявлялися страхітливими недолюдками, що з'явилися з якогось потойбічного світу, світу мороку, зла і злочинів... (Я. Гримайло); — Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (О. Іваненко); Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну (Т. Шевченко); — Що ви робите?! Чи ви люди чи нелюди?! — заголосила дівчина, коли побачила, як проходжався по парубочому тілі Октав Пігловський (М. Стельмах); — Нелегко, видно, було і їй тут, Європі. Розтерзали бузувіри, назнущалися... (О. Гончар); Гукнув він: — Стій! — І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував... (В. Сосюра); — Та хіба ж то люди, Докіє? То виродки, — заспокоювала Христя (В. Кучер); Хотілось підійти ближче до столу, взяти за комір цього панського недоноска і випхнути за вікно (П. Кочура); Спробував з вартовим заговорити ..Мовчить, собака, ніби й не чує. "Еге, — думаю, — доброго гицеля поставили" (Ю. Збанацький); — Вперед!.. — рвався Опара. — ..Коли багнетом іродів! (Я. Качура); — Діла? Діла — нічого! Діла, як казали оті песиголовці (німецькі окупанти) — ґут! (Остап Вишня); Вони (загарбники) до нас підкрались крадькома, Скажені звірі і отруйні гади (М. Бажан); — Розбійник!.. Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен (М. Коцюбинський); Гоголь гарячково обдумує: яку неприємність директор і ці канібали готують Миколі Григоровичу?.. (О. Полторацький); Щодня п'яний капрал приходить до примаря доповідати про все, що діється в селі. І щоразу примар мусить пригощати цю тварину (М. Чабанівський); — Там хлопці пруть німця, ллють кров, а ця худобина грає в очко? (Григорій Тютюнник); Вона допевнилася, що її муж — скотина. То чи ж годна вона любити скотину людською любов'ю? (Лесь Мартович). — Пор. мучи́тель, негі́дник.

ТВАРИ́НА (будь-яка істота на відміну від рослини або людини), ТВАРЮ́КА зневажл., ЖИВОТИ́НА розм., ТВАР заст., НІМИНА́ діал., ЖИВИ́НА́ діал.; ЗВІР, ЗВІРИ́НА, ЗВІРЮ́КА (ЗВІРЮ́ГА) розм. (дика, перев. хижа істота). Він ніколи не малював коней, але ж вони такі красиві і граціозні тварини (З. Тулуб); — Шу! Ах ти противна тварюка! — загукає (дівчинка) до старої буйволиці (Ю. Збанацький); Їхав (Сивоок) назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка.. жваво дріботіла копитцями (П. Загребельний); — У морі, кажуть, ні щук, ні карасів не водиться.. Ці тварі солодководні (О. Досвітній); І ще десь булькотіло: водяна твар жила своїм нічним життям (М. Хвильовий); Звичайно, німина, тварина мовчуща, але вона теж тямить. Кінь не до батога, більше до ласки чулий... (О. Гончар); Такий уже він химерний чоловік. Любить всяку живину, і вона його любить (О. Копиленко); Десь вийшли звірі з темних хащ і виють тужно... (В. Сосюра); Глуха тиша причаїлася в непрохідних хащах. Жодна пташка не подавала голосу, жодна звірина не пробігала (О. Донченко); У гущавині захрустіли гілки, знак, що туди пробігла легконога серна або інша лісова звірюка (І. Франко); Дід Маврикій.. дав спійманому барсукові дуже прихильну оцінку: — Звірюга достойна. У-у, сала на ньому — куди там! (О. Донченко). — Пор. 1. худо́бина.