товктися

БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯ розм. (часто, дрібно битися). — Док.: уда́ритися (вда́ритися), уда́рити (вда́рити), сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті (корабля) люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).

БИ́ТИСЯ (бити один одного, влаштовувати бійку), СКУ́БТИСЯ розм., СКУ́БА́ТИСЯ розм.; ТОВКТИ́СЯ розм., ТУ́ЗАТИСЯ розм., ТУЗИ́ТИСЯ рідко (битися, штовхаючись чим-небудь — звичайно кулаками); ЧУ́БИТИСЯ розм., ЧУБА́РИТИСЯ рідко (битися, хапаючи один одного за чуби, волосся, а також битися взагалі). — Док.: поби́тися, поску́бтися, почу́битися. Декотрі хлопці почали битись. Піднявся шум та галас (І. Нечуй-Левицький); Як розлючена кішка, він кинувся до Тимка і схопив за комір кожуха. — Ану годі, вояки! — суворо прикрикнула Любов Іванівна. — Чого скубетесь..! (Ю. Збанацький); Дітвора почала тузатись (А. Свидницький); Тут їх чиновники тузились, Як півні за гребні возились; Товкличь кулаччям по зубах (І. Котляревський); Село ходило війною на село, вулиця билася навкулачки з вулицею, сусід чубився з ненависником-сусідом, але потім усе закінчувалося миром або людським судом (Д. Прилюк). — Пор. 1. боро́тися.

БИ́ТИСЯ (про серце, кровоносні судини — ритмічно скорочуватися; про кров — ритмічно рухатися), БИ́ТИ розм., ПУЛЬСУВА́ТИ, СТУ́КАТИ, СТУКОТА́ТИ (СТУКОТІ́ТИ) підсил., СТУГОНІ́ТИ підсил., ГУ́ПАТИ підсил. розм. (про серце, кров — сильно битися); КОЛОТИ́ТИСЯ, КАЛАТА́ТИСЯ, КАЛАТА́ТИ, ТІ́ПАТИСЯ, ТРІ́ПАТИСЯ, ТРІ́ПАТИ, ТРІПОТА́ТИ (ТРІПОТІ́ТИ) підсил., СТРЕПЕХА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) розм., ША́РПАТИСЯ (про серце — сильно, прискорено або нерівно різкими поштовхами битися); ЗДРИГА́ТИСЯ, СІ́ПАТИСЯ, ТЬО́ХКАТИ розм., ТЕ́НЬКАТИ розм. (про серце — сильно битися від страху, радості і т. ін). — Док.: сту́кнути, гу́пнути, ті́пнутися, трі́пну́тися, трі́пнути, стрепену́тися, стрепехну́тися, ша́рпну́тися, здригну́тися, сіпну́тися, тьо́хнути, те́нькнути. Ніколи, мабуть, історія не стискалась у такий химерний клубок, ніколи серця мільйонів не бились у такому наднапруженні (О. Довженко); Поки б'ється в жилах кров, ..нас все вперед веде любов! (В. Сосюра); Коло ока б'ють живчики (М. Коцюбинський); Її рука лежала у нього на чолі. Якась жилка гарячково пульсувала на скроні під її пальцями, і вона розуміла, що він живий (П. Дорошко); Думки шугали у Тасиній голові, кров стукала в скроні (Л. Дмитерко); В грудях стукотить серце, неначе хоче вискочити (І. Нечуй-Левицький); Дівчина озирається на всі боки і, чуючи, як гупає серце, підіймає.. обличчя до місяця (М. Стельмах); Небезпеки не було, але однаково в мене дуже колотилося серце і стукало щось у скронях (Л. Смілянський); Серце, — як не вискочить, — тіпається, шпарко ганяє гарячу кров по жилах (Панас Мирний); З переляку товклось йому в грудях серце, аж дух запирало (Л. Мартович); В руках у неї старий, жовтий лист. Пальці починають тремтіти, і серце сіпається в грудях (Ірина Вільде); Юрине серце тьохкає і підплигує в грудях, мов у порожнечі (Ю. Смолич). — Пор. 1. завмира́ти, 1. сі́патися.

ПО́РАТИСЯ (виконувати якусь, перев. хатню, роботу, займатися дрібними, перев. господарськими, справами тощо), КЛОПОТА́ТИСЯ, КЛОПОТА́ТИ рідше, ОРУ́ДУВАТИ розм., ТОВКТИ́СЯ розм., ЧОВПТИ́СЯ розм., МОРО́ЧИТИСЯ розм., КОПИРСА́ТИСЯ розм., КУЙО́ВДИТИСЯ фам., ВОРОЖИ́ТИ жарт., ПРА́ВИТИСЯ заст., УВИХА́ТИСЯ (ВВИХА́ТИСЯ) діал. До хати йому йти не хотілося. Без будь-якої потреби він порався в коморі біля засік з добірним зерном (А. Шиян); Під казаном з літеплом ледве тліло сяке-таке багаття. Мати, видимо, ще з ночі клопочеться з пранням (І. Ле); (Настя:) Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя, а я в кунпанії посиджу... (М. Кропивницький); Ольга легко орудувала на кухоньці, робота просто співала в її руках (П. Дорошко); А той, про кого дівчина думала, тим часом товкся та клопотавсь по господарству (Б. Грінченко); Перегуда одімкнув знову кузню і човпся там з ранку до ночі (А. Іщук); Марія примусила його майже всю ніч морочитися на кухні (В. Собко); Вона ще чогось там куйовдилась коло печі, щось наказувала Іваньці, коли двері відчинились (Грицько Григоренко); Кіра Василівна ворожила біля вазочок з варенням, домашнім печивом, потім розлила чай (П. Кочура); З раннього ранку і до пізньої ночі вона все на ногах, все нишпорить, правиться і в хаті і надворі, і коло печі (Панас Мирний); Бабня ввихалася — Андрієві годила. Сестри жінчині вже п'яту піч дарунків випікали (Я. Качура). — Пор. 1. вози́тися, 2. господарюва́ти.

СТОВБИ́ЧИТИ розм. (стояти, бути на ногах; бути присутнім, перебувати де-небудь — недоречно, небажано, без діла і т. ін.), СТИРЧА́ТИ розм., СТОВБЕНІ́ТИ розм., СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ) розм., МАНЯЧИ́ТИ (МАНЯЧІ́ТИ) розм.; ТОПТА́ТИСЯ розм., ТОВКТИ́СЯ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм. (переступаючи з ноги на ногу, з місця на місце). Де-не-де стовбичать вартові (О. Гончар); (Одарка:) Геть і ти з моїх очей, не стовбич передо мною (Панас Мирний); — Нехай пані радше скажуть нам, що то за панич стирчав тут сьогодні на вулиці перед нашими вікнами (І. Франко); Тепер трави підсихали не кошені, похмурі легіні й чоловіки стовбеніли біля хат (П. Козланюк); (Дрейсігер:) День у день в шинку стремлять (лежебоки), та до останнього пфенінга пропиваються (Леся Українка); — Прошу вийти й не стриміти мені під дверима (Ірина Вільде); — Лягай спати — чого манячиш, як привид? (С. Васильченко); — Не звик я в чотирьох стінах топтатись та хатніх клопотів слухати, — казав дід Улас Марині (Панас Мирний).