тростина

ОЧЕРЕ́Т (рослина), ТРОСТИ́НА, КОМИ́Ш розм., ТРО́ЩА діал. За прибережним вітерцем повертається листя очерету (М. Стельмах); Тільки десь-не-десь прокльовувалася з землі свіжа зелень: сквапливі острі листки тростини (І. Франко); Де-не-де темніють кущики комишів (О. Гончар); На дрижачій, ще прозорій шибі (поверхні води) починають знову відбиватися найближчі предмети: зламаний пень, китиці трощі, синя або жовта квітка (Н. Кобринська).

ОЧЕРЕ́Т (зарості), ОЧЕРЕ́ТИ (ОЧЕРЕТА́) мн., ТРОСТИ́НА, КОМИ́Ш розм., КОМИШІ мн., розм., ТРО́ЩА діал., ТРІ́СТЯ діал. Вона вскочила у комиші й бігла прудко, наскільки позволяв це.. густий очерет (М. Коцюбинський); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Воно (озеро) було обведене розлогими соснами.., буйними круглолистими баговинними рослинами й широкою тростиною (О. Кобилянська); (Батура:) Ну й комиш у вас, як бамбуковий ліс (О. Корнійчук); Ой, повіяв буйний вітер та й виламав трощу (пісня); А князь Ігор горностаєм К трістю подбігає, Скочив гоголем на воду (С. Руданський).

ПА́ЛИЦЯ (опора при ходінні), ЦІПО́К, ПА́ЛКА, КИЙ, КИЙО́К, ПАТЕРИ́ЦЯ, ПО́СОХ (довга, перев. як ознака статечності); ТРОСТИ́НА (тонка, спеціально оброблена); КОВІ́НЬКА, КО́СТУР, КАРЛЮ́ЧКА, КЛЮ́КА діал. (із загнутим кінцем, грубої роботи); ҐИРЛИ́ҐА (ҐЕРЛИ́ҐА) (перев. пастуша); ГАЙДА́РКА діал. (вівчарська); ЛІ́СКА діал. (з ліщини). Палиця в руках батька була, виявляється, не просто ковінькою, а патерицею, посохом глави роду і символізувала необмежену владу батьків (Ю. Смолич); Кілька років старий слабує на ноги, тому ходить з допомогою товстого грушевого ціпка з гостренькими пуп'янками сучків (І. Ле); Я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі (Леся Українка); Сліпий, кістлявий, сивий З'явився дід у колі, І києм землю мацав, ступаючи поволі (М. Нагнибіда); Чоловік ішов повільно, спираючись на кийок (В. Козаченко); Зліз, кінець кінцем, дід Тиміш із печі, одягнув на себе все те, що взимку дідові одягати треба, узяв патерицю — вийшов із хати (Остап Вишня); Виходь у ліс, на простір, друже мій, Бери у руки мандрівничий посох (І. Нехода); Він.. взяв у руки свою тростину (І. Франко); Сидить (дідусь) на ослінчику.., спираючись на вишневу паличку — ковіньку з дивовижно викрученою рукояткою (Ю. Мельничук); Спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся (С. Васильченко); Біжать сліпі люди, спотикаються об пеньки, намагаються вхопитися один за одного кривими карлючками (П. Загребельний); Мов стара бабусенька з клюкою, Будова вся пригнулась до землі (М. Старицький); Мов камінна фігура, височить пропечена сонцем постать чабана. В руці в нього довга ґирлиґа (М. Стельмах); Вівчарик на ґерлиґу похиливсь (Я. Щоголів); Олекса, підпираючись грубою ліскою і стогнучи раз по разу, поволікся до Перегинська (І. Франко).