узлитися

СЕ́РДИТИСЯ (виявляти почуття гніву), ГНІ́ВАТИСЯ, ПРОГНІВЛЯ́ТИСЯ, ЗЛИ́ТИСЯ, ОЗЛО́БЛЮВАТИСЯ підсил., ОЗЛОБЛЯ́ТИСЯ підсил., ЗЛОСТИ́ТИСЯ рідше, ГНІВИ́ТИСЯ рідше, ЗЛОСТУВА́ТИ рідше, ЗЛОБУВА́ТИ рідше, ҐЗИ́ТИСЯ діал.; ОБУ́РЮВАТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯ фам., ФИ́РКАТИ розм. (виражаючи гнів, ображаючись на кого-, що-небудь); ДРАТУВА́ТИСЯ, ДРОЧИ́ТИСЯ розм., ІРИТУВА́ТИСЯ заст. (бути в стані роздратування); СПАЛА́ХУВАТИ, СПАХА́ТИ, СПА́ХУВАТИ (раптово впадати в гнів); САТАНІ́ТИ, ПІ́НИТИСЯ (доходити до крайньої межі в гніві). — Док.: розсе́рдитися, осе́рдитися рідше розгні́ватися, розгніви́тися, нагні́витися розм. угні́ватися (вгні́ватися) рідше угніви́тися (вгніви́тися) рідше прогні́ватися, прогніви́тися, розізли́тися, обізли́тися, озли́тися, узли́тися розм. озлоби́тися, обу́ритися, розпри́ндитися, роздратува́тися, роздрочи́тися, спалахну́ти, спахну́ти. Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився (Григорій Тютюнник); — Може, це секрет? Тоді не гнівайтесь за мою цікавість (Ю. Смолич); — На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Її знали за строгу жінку, що злостилась задля кожної дрібниці і голосно сварилася (О. Кобилянська); Відскочив засув, двері відчинились, — я чую — милая моя гнівиться (Леся Українка); (Євгеній:) Перепрошаю вас, дідусю, за свого неґречного гостя! Не прогнівайтесь! (І. Франко); — Хто нас губить, Орфею нещасний, Хто прогнівився на нас? (М. Зеров); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко); Уляна неприязно мовчала, приндилася (К. Гордієнко). — Пор. I. 1. лютува́ти.