указ

НАКА́З (узагалі вказівка комусь зробити, виконати що-небудь або не робити чогось), ВЕЛІ́ННЯ заст., уроч., ПОВЕЛІ́ННЯ книжн., ПРИКА́З заст., УКА́З заст. розм., РО́ЗКАЗ заст.; РОЗПОРЯ́ДЖЕННЯ (у менш категоричній формі); КОМА́НДА (розпорядження, висловлене коротко і владно); ЗАГА́ДУВАННЯ розм. (розпорядження виконати якесь доручення, завдання, що дається звичайно заздалегідь). Сергійко, як тільки зринав із дому, забував про материні накази і запотиличники, робив своє (Григорій Тютюнник); Своїх (дітей) у нього не було — він і не женився в безкінечних учительських мандрах за велінням шкільних інспекторів (П. Козланюк); Не вам (дурням) Тарасько цей указ скомпоновав (скомпонував): Він сам розумний був, розумним і писав (П. Гулак-Артемовський); Пан не дозволяв і на годину кидати лісу, а підпанки пильнували, щоб лісник шанував панського розказу (Марко Вовчок); В домашнім приміщенні інженера Грекова іде оперативна нарада. Греков дає останні розпорядження (О. Довженко); Валентин повзав коліньми попід столом, а Борис тримав йому блимавку, слухняно присвічуючи то сюди, то туди по першій Вальчиній команді (О. Гончар); Ходить (Уляна) на роботу без загадування (В. Кучер).

I. ПОСТАНО́ВА (акт органів державної влади, керівного адміністративного органу тощо), РОЗПОРЯ́ДЖЕННЯ, ДИРЕКТИ́ВА, ПАРА́ГРАФ розм. (у якомусь розділі статуту, програми тощо). (Вересай:) Коли приїде (директор), скажете, що мені треба його бачити. І постанову про ліквідацію планувальної комісії передайте мені (І. Микитенко); Ефект цього навіть не приказу, а просто розпорядження пана міністра був надзвичайний (Г. Хоткевич); Дістав я директиву підпільної трійки обстріляти військовий поїзд (Ю. Яновський); — Серце в певних хвилинах не дбає про параграфи і знаходить свою властиву мову (І. Франко). — Пор. 1. ука́з.

УКА́З (розпорядження, наказ уряду, верховної влади, що має силу закону), ПОСТАНО́ВА, ДЕКРЕ́Т, АКТ, УНІВЕРСА́Л, ЕДИКТ. Укази президента; Урядова постанова; Декрет про мир; Четвертий універсал Центральної Ради; Виявили (археологи) викарбовані на скелях едикти царя Ашоки (з газети). — Пор. I. 1. постано́ва.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. указ — ука́з іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. указ — див. ДЕКРЕТ; п! ПОСТАНОВА. Словник синонімів Караванського
  3. указ — див. наказ Словник синонімів Вусика
  4. указ — [указ] -зу, м. (на) -з'і, мн. -зие, -з'іў Орфоепічний словник української мови
  5. указ — Наказ, див. приказ, розказ Словник чужослів Павло Штепа
  6. указ — УКА́З, у, ч. Постанова, розпорядження найвищого органу влади або глави держави, що має силу закону. Од матушки-цариці, Таки із самої столиці Прийшов указ лоби голить (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. указ — -у, ч. Постанова, розпорядження найвищого органу влади або глави держави, що має силу закону. || розм. Наказ, вказівка. Не указ кому у знач. присудк. сл. — хто-небудь не є авторитетом для когось; що-небудь не може бути підставою для чогось, вказівкою для когось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. указ — Розпорядження найвищого органу влади або глави держави, яке має силу закону. Універсальний словник-енциклопедія
  9. указ — не ука́з для кого, кому. Хто-, що-небудь не користується авторитетом, не має впливу на когось. — Слова твої для твого .. народу не указ (І. Франко); Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся: — Ви мені не указ (О. Фразеологічний словник української мови
  10. указ — УКА́З, у, ч. Постанова, розпорядження найвищого органу влади або глави держави, що має силу закону. Од матушки-цариці, Таки із самої столиці Прийшов указ лоби голить (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  11. указ — рос. указ правовий акт одноособового глави держави (в Україні — Президента), що має нормативний юридичний характер і встановлює визначені правові норми, права, правила. Може бути й індивідуальним. Eкономічна енциклопедія
  12. указ — Указ, -зу м. 1) Указаніе. Миршава голова мені не указ. Ном. № 5313. 2) Указъ. Пошукаймо указу, щоб напитись по другому разу. Ном. № 11633. Прийшов указ лоби голить. Шевч. 591. Словник української мови Грінченка