усе

ДО́ВГО (тривалий час), ЧИМА́ЛО, ЧИМА́ЛУ́ ГОДИ́НУ, ЧИМА́ЛИ́Й ЧАС, ВСЕ (УСЕ́) розм., ДОВГЕ́НЬКО розм.; ПОДО́ВГУ (щоразу). — Чогось довго нашої дівки нема, — Олена ставить на стіл вечерю, заглядає у вікно. — Таки довгенько. (М. Стельмах); Я чимало прожив на світі. Що й казати — солідний вік (Л. Дмитерко); Почали судити Кармеля і судили його чималий час (Марко Вовчок); Вже надворі сутеніло, вже й череда прибігла з поля, а гості все сиділи, балакали та попивали варенуху (І. Нечуй-Левицький); В кімнаті для приїжджих ночами подовгу горіло світло (Ю. Шовкопляс).

ДО́СІ (до цього часу), ДОТЕПЕ́Р, ДО ЦИХ ПІР (ДО СИХ ПІР), ДО ЦІЄ́Ї ПОРИ́ (ДО СІЄ́Ї ПОРИ́), ДО СЬОГО́ДНІ, ПОНИ́НІ, ДОНИ́НІ, ВСЕ (УСЕ́) розм., ПОДНЕ́СЬ книжн., заст. Провів я днів серпневу зграю, Уже і вересень наспів, А я і досі виглядаю Тебе з вечірніх поїздів (М. Нагнибіда); У Владека почав формуватись свій світогляд. Дотепер він не мав власного погляду на речі (Р. Іваничук); — Адже ж ти просватаний? — Ні, Марусю, ні на кому я не сватаний і ні об одній дівчині до сієї пори і не думав(Г. Квітка-Основ'яненко); Чи вчивсь Роман? Доріг бур'ян, пилюка суходолу — таку-то він, циганський син, знав до сьогодні школу (П. Дорошко); Їхав бойко з полонини на сивій конині Та й загубив перстенину, шукає понині (коломийка); Пахне хлібом, і медом, і сном, не забутим донині (А. Малишко); На високому крутогорі, що його скільки літ уже підмивають хвилі штучного моря, та все не можуть розмити.., буде знайдено надвечір сивочубу людину, навіки застиглу за кермом автомобіля (О. Гончар); І думав я.. Про подвиг многорічний, що лишився На вік віків, нетлінний і поднесь (М. Рильський).

ЗА́ВЖДИ́ (весь час чи протягом певного часового відрізка — незмінно), ПОСТІ́ЙНО, ПОВСЯКЧА́С, ВСЯКЧА́С (УСЯКЧА́С), ДОВІ́КУ, ПОВІ́КИ, ПОВІ́К, ПОВІ́К-ВІ́КИ, ПОВІ́К-ВІКІ́В, ВВІК (УВІ́К) розм., ЗА́ВШЕ розм., ЗА́ВСІ́ДИ (ЗА́ВСІ́ГДИ) розм., ВСЕ (УСЕ́) розм., ЗАЄ́ДНО діал., СКРІЗЬ рідко. Марія сміялась завжди, навіть у хвилини нещастя й безвиході (Ю. Смолич); — Воїн менше за інших заполонений вузькими хатніми інтересами. Він постійно, вдень і вночі, живе, так би мовити, ідейним, громадським життям (О. Гончар); Ось його хата.. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без "можна?" і без "увійдіть!" (О. Довженко); Вкладає матір в руки сина спис: — На захист краю зброю ти підніс, — Як вірний син, служи ж тепер всякчас Своїй землі, цій матері всіх нас (М. Бажан); Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона,.. і так воно буде довіку (Леся Українка); За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата (В. Симоненко); Завсіди в їх для кожного слово привітне, жваве, погляд веселий (Марко Вовчок); Хлопця щиро вразила забарливість Валерія, бо той завсігди додержував свого слова... (О. Ільченко); Лежу я на ліжку з малими дітьми, а мене й сон не бере. Все поглядаю на вікна, чи не добувається часом хто до хати (І. Нечуй-Левицький); — У людей по осьмеро дітей, їсти не мають що, а .. отець-мати мають з них потіху, а я з тебе що? Гризоту заєдно та й гризоту... (С. Ковалів); Дід.. взяв ложку й почав її годувати. Марина визирнула з-за печі й сказала буцім сердитим голосом: — Ну, вже ви, тату, скрізь її балуєте (Грицько Григоренко). — Пор. бу́дь-коли.