уславлювати

ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм., ОПОРО́ЧУВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОСЛАВЛЯ́ТИ, ОСЛА́ВЛЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, УСЛАВЛЯ́ТИ розм., УСЛА́ВЛЮВАТИ розм., ОБНО́СИТИ розм., ОБПЛІ́СКУВАТИ розм., ОКЛЕ́ПУВАТИ розм., ШЕЛЬМУВА́ТИ розм., ОСУДЖА́ТИ рідше, ҐАБЗУВА́ТИ діал.; НАГОВО́РЮВАТИ на кого і без додатка, НАМОВЛЯ́ТИ, ОББРІ́ХУВАТИ кого, НАБАЛА́КУВАТИ на кого, розм., НАБРІ́ХУВАТИ розм., КЛЕПА́ТИ розм., НАКЛЕ́ПУВАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВА́ДИТИ на кого, діал. (звичайно — говорити неправду про когось). — Док.: обмо́вити, обсуди́ти (осуди́ти), обговори́ти (оговори́ти), опоро́чити, осла́вити, очорни́ти, усла́вити, обнести́, обплеска́ти, оклепа́ти, ошельмува́ти, оцерклюва́ти діал. облихосло́вити, опащекува́ти діал. наговори́ти, намо́вити, оббреха́ти, набала́кати, набреха́ти, наклепа́ти, наплеска́ти. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик); Отож мене обсудила близька сусідочка, Бодай вона не виділа на дочці віночка (коломийка); Ще поки Мася молодша була.. та не осудлива; а як стукнуло вже за двадцять, то ту осудила, ту очорнила, ту обговорила (А. Свидницький); Попід хатами.. сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко); В сусіда жінка язиката мене неславить (І. Франко); Я мовчала... мовчала, мов не знала й не чула нічого, а тепер привселюдно осоромлю її,.. хай знає, як мене порочити! (Л. Яновська); — Якщо вона могла на все село ославити мене, то могла ж і тобі в листі набрехати про мене хтозна й чого! (А. Головко); — Чогось на мене оце напався наш піп.. лає мене, ганить, обносить мене по селі (І. Нечуй-Левицький); (Руфін:) Крістін її навмисне оклепав, щоб здихатись (Леся Українка); Оце і був його (Товкачів) план: з допомогою Марійки скинути, ошельмувати Бурчака (В. Земляк); — Ти чого мою доньку ґабзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах); Кожному (старшому) бажалося вискочити перед начальством. Через те кожен на кожного клепав, наговорював (Панас Мирний); — Не намовляй, тату, — заперечила дівчина. — Адже ти сам вибирав яблука й печиво (Д. Ткач); — Він, — кажуть, — оббрехав нас справникові, він йому щонебудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, — всміхнулася Ліна (О. Гончар); Сусідки головами хитали, зітхали..: — Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька); Замість радіти успіхові товариша.. — перемозі над страшною хворобою, — йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга); Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащекують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись (Леся Українка); — Так ти тілько.. знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі (Панас Мирний); Облихословити знайомого. — Пор. 1. ганьби́ти.

ПРОСЛАВЛЯ́ТИ кого (створювати популярність, славу комусь, чомусь, перев. описуючи в художньому творі, в пісні тощо), СЛА́ВИТИ, ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ВЕЛИЧА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ХВАЛИТИ рідше, УСЛАВЛЯ́ТИ (ВСЛАВЛЯ́ТИ) уроч., УСЛА́ВЛЮВАТИ (ВСЛА́ВЛЮВАТИ) уроч., ВОЗВЕЛИ́ЧУВАТИ заст., уроч.; ОСПІ́ВУВАТИ, СПІВА́ТИ кого, про кого (у віршах, піснях). — Док.: просла́вити, звели́чити, піднести́, усла́вити (всла́вити), возвели́чити, оспіва́ти. Прославимо героїв, які своїми подвигами додали краси всьому чесному світові (О. Довженко); Хай славить мова українська Край, де гніздяться журавлі, Красу оновленого Мінська І чесну дружбу на землі! (М. Рильський); Поема — це жанр, який оспівує і звеличує, поема — це велична симфонія сильних, мужніх, великих людських почуттів і діянь (А. Малишко); Кого почитають, того й величають (прислів'я); Напевне видумали свято Патриції-аристократи І мудрий кесарів сенат. Вони, бач, кесаря хвалили На всі лади (Т. Шевченко); Той не співець, хто не кличе на бій, Хто в пісні народ не уславлює свій (С. Крижанівський); Муса Джаліль уславив свій народ (з газети); Письменник особливо возвеличує київського православного воєводу князя К. Острозького за його патріотичну стійкість (з журналу); — А ось чи думав ти, чому найбільші поети всіх часів саме її оспівували, жінку? З неї, звичайної, земної, творили своїх небесних мадонн... (О. Гончар).