утискувати

ВКЛАДА́ТИ (УКЛАДА́ТИ) (класти всередину чого-небудь, у що-небудь), ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ), ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ), ЗАСО́ВУВАТИ (ЗАСУВА́ТИ) (сунучи); ВПИХА́ТИ (УПИХА́ТИ), ЗАПИХА́ТИ, ВТИСКА́ТИ (УТИСКА́ТИ), ВТИ́СКУВАТИ (УТИ́СКУВАТИ), БГА́ТИ, ВПИРА́ТИ (УПИРА́ТИ) розм. (із зусиллям, силоміць). — Док.: вкла́сти (укла́сти), вложи́ти (уложи́ти), всу́нути (усу́нути), засу́нути, впхну́ти (увіпхну́ти) (упхну́ти), впха́ти (увіпха́ти) (упха́ти), запхну́ти, вти́снути (ути́снути), убга́ти (вбга́ти), впе́рти (упе́рти). Соломія.. кинулась вкладати в скриню повиймані та порозкидані речі (І. Нечуй-Левицький); Саїд Алі швидко вклав скрипку в футляр (І. Ле); Усунули мені в руку (гроші) та й годі (Панас Мирний); Погиба.. решту папірців знову засовує у халяву (М. Стельмах); Роберт поквапливо впихав папки до шафи (А. Хижняк); Він одрізав собі окраєць і упхнув у кишеню (А. Головко); Дід Оверко хутко запихав у кишеню шапку (О. Донченко); Пан Зефірин підступив до панотця, з подякою стиснув йому руку і втиснув в ту руку завинутого в папірець дуката (І. Франко); Взяла (тітка) жмутище клоччя, ледве вперла у глечик, запалила (Г. Хоткевич).

ВТИ́СНУТИ (УТИ́СНУТИ) (натискуючи, надавлюючи, заглибити в щось), ВДАВИ́ТИ (УДАВИ́ТИ), ВТОПТА́ТИ (УТОПТА́ТИ), ВЧАВИ́ТИ (УЧАВИ́ТИ) розм.; ВТОВКМА́ЧИТИ (УТОВКМА́ЧИТИ) розм., ВТОКМА́ЧИТИ (УТОКМА́ЧИТИ) розм. (із силою, поштовхами). — Недок.: втиска́ти (утиска́ти), вти́скувати (ути́скувати), вда́влювати (уда́влювати), вто́птувати (уто́птувати), вча́влювати (уча́влювати), втовкма́чувати (утовкма́чувати), втокма́чувати (утокма́чувати). І втиснули свій перший слід колеса В іще вологі та грузькі луги (М. Бажан); При садінні під плуг вдавлюють по дві картоплини в укіс борозни (з журналу); Ламав, збивав (кінь) залізним путом ніжні стебла і втоптував у землю крихкі пелюстки квіток (В. Козаченко); Вчавлювати недопалок чоботом у сніг; Втовкмачити кусень хліба у сметану.

ГНОБИ́ТИ (не давати вільно жити, розвиватися; завдавати матеріальних і моральних утисків), ПРИГНО́БЛЮВАТИ, ГНІТИ́ТИ, ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, УТИ́СКУВАТИ, УТИСКА́ТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ТИ́СНУТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДАВИ́ТИ рідше, ЖА́ТИ розм., ПРИКРУ́ЧУВАТИ розм., ТІСНИ́ТИ розм. рідше. — Док.: пригноби́ти, пригніти́ти, ути́снути, придуши́ти, придави́ти, прикрути́ти. Нам сталий мир з народами тримати, і щоб ніхто нікого не гнобив! (П. Тичина); Богдан.. жалівся на польських панів, що вони пригноблюють козаків, пооднімали в їх землі, луги, сіножаті (І. Нечуй-Левицький); Нащо, люди, лан орать Для панів, що вас гнітять? (В. Мисик); Бідний робітник, що зазнав змалечку нужду та горе, що бачив, як сильні пригнічують слабших, багаті — бідних і скрізь панує неправда, дививсь на світ, як на загадку (М. Коцюбинський); — Хіба не багатії вас утискають? Хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони зневажають ваше добре ім'я..? (П. Куліш); — Ви бачите, як нас душать, — сказала мати. — Тисячу карбованців податку! (В. Підмогильний); — Князь не дав нам ніякої оборони, а бояри, що тисли нас в часи спокою, зрадили нас у потребі (І. Франко); — Вражий дід.. хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (П. Куліш); Жалілася (Мотря) на увесь мир — на панів, що давлять мужиків, на мужиків, що пруться в пани... (Панас Мирний); — І почало старшинське панство прикручувати бідний народ (Ф. Бурлака); — Панові, звісно, така річ не полюбилася. Почав нас тіснити, почав давити, — нема життя нашому братові (Панас Мирний). — Пор. експлуатува́ти.