утомлювати

СТОМИ́ТИ (довести когось до втоми), УТОМИ́ТИ (ВТОМИ́ТИ), ЗМОРИ́ТИ, ЗАТОМИ́ТИ підсил. розм., ЗАМОРИ́ТИ розм., УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ) розм., НАМОРИ́ТИ розм., ВИ́МОРИТИ розм., УХЕ́КАТИ (ВХЕ́КАТИ) розм., УХО́РКАТИ (ВХО́РКАТИ) діал.; ПРИТОМИ́ТИ, ПРИМОРИ́ТИ (не зовсім стомити); ПЕРЕВТОМИ́ТИ (надмірно стомити); ПОТОМИ́ТИ (всіх або багатьох); НАТОМИ́ТИ (когось або частини тіла); НАТРУДИ́ТИ, СТРУДИ́ТИ розм. (частини тіла); ПІДТОПТА́ТИ розм. (ноги); РОЗТРУСИ́ТИ розм. (стомити дорожньою тряскою); ПРОМАНІ́ЖИТИ розм. (вимучити, примусивши довго чекати). — Недок.: сто́млювати, томи́ти, уто́млювати (вто́млювати), змо́рювати, замо́рювати, вимо́рювати, затомля́ти, притомля́ти, перевто́млювати, нато́млювати, натру́джувати, труди́ти, стру́джувати, підто́птувати. Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (В. Гжицький); Борис пускав щуку, бажаючи її зморити, а потім уже витягти (В. Собко); До самого півдня, натомивши коня, блукає хлопець ярами та болотами (М. Стельмах); На чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила (Леся Українка); Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Ю. Збанацький). — Пор. висна́жувати.