халупа

ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕ розм., ДО́МА розм., МЕ́ШКАННЯ діал., ЖИТВО́ діал., СЕЛИ́ТЬБА заст.; ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́ зневажл. (тісне, темне); АПАРТАМЕ́НТИ (надто просторе). Світле, чисте, життєрадісне житло прикрашує й облагороджує наш побут (Я. Качура); Навіщо у старій та вогкій хаті жити, коли є нова, суха, простора та ясна оселя? (Л. Яновська); Набрали хлопців до бригади, дали їм сяке-таке помешкання (О. Лупій); Радісні вигуки наповнили дім (Ю. Смолич); Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський); Покинула знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); — Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги! (І. Нечуй-Левицький); Андрій, відколи жив, не бачив такого поганого мешкання (І. Франко); Хата здалася Христі великим льохом, а не людським житвом (Панас Мирний); — Де ті людські селитьби, де той народ, що.. оселяв колись родючу землю (М. Коцюбинський); Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. — От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (З. Тулуб); Озлився (дід Маківка) на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив (М. Чабанівський); Тут було побудовано дачі обласного керівництва.. розкіш апартаментів доморощеного панства по-особливому сприймається на тлі убозтва державної наукової установи (з журналу). — Пор. 1. барлі́г, халу́па.

ХАЛУ́ПА (невелика убога житлова будівля, злиденна хата), ХАЛУПЧИ́НА, ХАЛАБУ́ДА, ХИ́ЖА розм., БУ́ДА діал., ЦЮ́ПА діал., БУРДЕ́Й (БУРДІЙ) діал.; ПРИ́ХАТОК заст. (невелика хата). В напівтемряві халуп, при кволих каганцях, жінки задумливо пряли свої мички (І. Микитенко); До земляної стінки, як гриб до пенька, притулилася древня халупчина (Ф. Бурлака); Ціла метка невеличких халабуд, густо обвитих диким виноградом, чорнілася своїми входами (Панас Мирний); Крита була хижа не залізом, як усі, навіть найбідніші будиночки на околиці, а ґонтом — замшілим, зеленим, як моріжок (Ю. Смолич); Поле й поле, посередині буда, соломою крита, там міх для спання, там лантухи на гичку.. Буревій, дощ, злива — буда сховає. Володько сам ставив крокви, збивав лати (У. Самчук); В цюпі, де жили Лімбахи, було темно, брудно та непривітно (І. Франко); Своєрідним типом житла в горах були курні хати — бурдеї, в яких жила селянська біднота (з журналу); Повернувся Андрійко, хотів непомітно прошмигнути до прихатка, та помітила бабуся, напустилася, що допізна десь вештався (П. Кочура). — Пор. 1. житло́.