хлинути

ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИ підсил., РИ́НУТИ підсил., ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., ПОЛЛЯ́ТИСЯ рідко; ПОРИ́НУ́ТИ розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., ПОРОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ЗАПІ́ЖИТИ розм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю — і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось по рівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона (сталь) піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, — серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). — Пор. 2. ли́ти.

ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм., ПИ́РСНУТИ розм., ПРИ́СНУТИ розм. рідше, ДМУХНУ́ТИ розм., ДУ́НУТИ розм., ПОДУ́ТИ (ПОДУ́НУТИ) розм., ЗАЛОПОТА́ТИ (ЗАЛОПОТІ́ТИ) розм., ПОЛОПОТА́ТИ (ПОЛОПОТІ́ТИ) розм., МОТНУ́ТИСЯ (МОТОНУ́ТИСЯ) розм., ПОМЕСТИ́ розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ) розм., ПОЧЕСА́ТИ розм., ПОКАТА́ТИ розм., УЛУПИ́ТИ (ВЛУПИ́ТИ) розм., УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ) розм., ГАЙНУ́ТИ розм., ГАСОНУ́ТИ розм., ХУ́РКНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИ розм., ШАРА́ХНУТИСЯ розм., ШАРАХОНУ́ТИ розм., ШКРЯБНУ́ТИ розм., ПРИПУСТИ́ТИ розм., ШУ́СНУТИ розм., ШМИГНУ́ТИ (ШМИГОНУ́ТИ) розм., ПОМАХА́ТИ розм., МАХНУ́ТИ (МАХОНУ́ТИ) розм., ПОШУМІ́ТИ розм., ПОЧУХРА́ТИ розм., ГАЗОНУ́ТИ фам., ДРАПНУ́ТИ (ДРЯПНУ́ТИ) фам., ДРАПОНУ́ТИ (ДРЯПОНУ́ТИ) фам., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) фам., ПІГНА́ТИ діал., ПОМКНУ́ТИ діал., ЗЛОПОТІ́ТИ діал., ПЕРХНУ́ТИ діал., ШУРНУ́ТИ діал.; ХЛИ́НУТИ розм., ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з'явились черниці. Гиря до них: — Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); — Йосипе, поїдемо за жінкою? — і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула (Єлька) через садки, заховалась у бур'янах на кладовищі (О. Гончар); — Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); — Стій! Куди ти? — Я не можу балакати з комедіантами, — одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", — шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір'я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила (Люба) в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); (Терень:) Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила (Салимонія Пилипівна) з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула (дівчина) круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур'яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); — Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); — Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув (хлопчик) поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); — Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). — Пор. 1. бі́гти.