хлинути

ХЛИ́НУТИ, не, док.

1. Политися бурхливо, раптово,з великою силою; ринути.

З високої вагранки хлинув пекучою білою малясою чавун і м'яко, нечутно наповнилось цебро, друге, третє... (І. Микитенко);

Поклали Карпа на діжку, розціпили зуби, почали качати, і незабаром хлинула з рота річкова вода (А. Шиян);

// Раптово сильно политися з очей (про сльози).

“Доле моя! серце моє! Оксано, Оксано! Де ти ділася, поділась?” І хлинули сльози; Дрібні-дрібні полилися. Де вони взялися! (Т. Шевченко);

Михайлина стримувала себе, але сльози, мов весняна злива, зрадливо хлинули з очей, впали на вогке волосся, обпекли ніжну шию дівчинки (Ю. Збанацький);

// розм. Полити сильно вперіщити, запіжити, ушкварити, (про дощ, зливу).

Як же хлине дощ, і вже не йде, а ллє... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Чорна хмара, як ніч, наплила, сліпучі спалахи залили небо, що гурчало і спалахувало безнастанно. Хлинула знов злива (К. Гордієнко);

Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв);

* Образно. Море жита хлинуло на нас (Ю. Яновський).

2. Всією масою, навально побігти куди-небудь.

Не встиг Остап Суха-Груша й з місця рушити, як на нього хлинула частина юрби, змішала його з собою, одібрала коні і з гиканням та свистом потягла на ворота (Г. Епік);

На нас несподівано хлинув натовп, і в одну мить ми опинилися в самій його гущі (П. Колесник);

На горі, біля водокачки, бійці сірим потоком хлинули до залізної іржавої труби пити воду (Григорій Тютюнник).

3. Від сильного хвилювання, зніяковіння тощо раптово прилити в голову, обличчя (про кров).

Вся кров хлинула їй в обличчя. Стримуючи в собі образу, вона, не відступаючи, дивилась на розлюченого Жигая (А. Шиян).