цілятися

ЦІ́ЛИТИСЯ чим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ (НАЦІЛЯ́ТИСЯ), ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ (ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ), НАМІРЯ́ТИСЯ розм., ЦІЛЯ́ТИ розм., ЦІЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЦІЛЯ́ТИ розм., ЛУ́ЧИТИ розм., МІ́РЯТИ діал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯ розм. (з рушниці). — Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); (Ніна:) Як ви сміли стріляти в кімнаті! (Сусляєв:) Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); — Міряй в око (ведмедя), боярине! — шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). — Пор. 1. наво́дити.