чванитися

БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́НДИТИСЯ розм., ІНДИ́ЧИТИСЯ розм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯ розм., ГОНОРУВА́ТИ рідше, ГОНОРИ́ТИСЯ діал., ФУДУ́ЛИТИСЯ діал., ПИША́ТИСЯ заст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯ розм., КОСТРИ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́ЩИТИСЯ розм. рідше, ФАНАБЕ́РИТИСЯ розм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯ розм., ДУ́ТИСЯ розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯ розм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯ зневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯ розм., НЕСТИ́СЯ розм., ЧВА́НИТИСЯ підсил. розм., БРИ́ШКАТИ розм. рідше, КОКО́ШИТИСЯ розм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯ розм., ПАНІ́ТИ розм., ПАНО́ШИТИСЯ заст. (триматися по-панському). — Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він (пан).. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); — Та бери ж, чого запишалася, — прикрикнула.. мати. — Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); — І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); — Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: — А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); — От не люблю я вже сього! — гукнула вона. — І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); — Та ти не бришкай! — крикнув старшина. — Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, — думає Грицько, — а ще й паниться (С. Васильченко). — Пор. хизува́тися.

ХИЗУВА́ТИСЯ перев. чим (чванливо виставляти що-небудь як свою перевагу), ВИХИЗОВУВАТИСЯ підсил., ЧВА́НИТИСЯ, ЗАДАВА́ТИСЯ, ВИНО́СИТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯ розм., КОЗИРИ́ТИСЯ розм., КОЗИРЯТИ розм., ХВИНТИ́ТИ розм. Поважно стояли багачі, безсоромно хизуючись у церкві своїм багатством (І. Цюпа); Було, шляхта, знай чваниться, День і ніч гуляє (Т. Шевченко); Він навіть має залізного хреста, але не задається ним, а навпаки — кепкує з нього, як із ганебного способу обдурювати солдатів (П. Колесник); (Трохим:) А хіба не пам'ятаєш, як погано люде говорять про Чопоріїв? Виносяться своїм війтівством,.. людей не почитають, не шанують, кривдять (М. Кропивницький); Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний (М. Зарудний); Шурка з особливим смаком козиряв іноземними словами і абстрактним способом мислення (Ю. Смолич); — Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця! (Л. Глібов). — Пор. бундю́читися.