шанований

ШАНО́ВНИЙ (гідний поваги, пошани — часто у ввічливому звертанні), ШАНО́ВАНИЙ, ПОВА́ЖАНИЙ, ПОВА́ЖНИЙ, ГІ́ДНИЙ, ПОШТИ́ВИЙ (ПОЧТИ́ВИЙ) розм., ЧЕ́СНИЙ розм., ВЕЛЕ́БНИЙ заст., ПРЕВЕЛЕ́БНИЙ підсил. заст., ВАШЕ́ЦЬКИЙ (ВАШЕ́СЬКИЙ) заст., ВЕЛИ́ЧНИЙ заст. — Чи дозволиш мені просити твоєї руки в твого шановного ясновельможного панотця? (І. Нечуй-Левицький); Батько був поважаний та шанований чоловік, роботяга, яких на світі мало (Ю. Збанацький); Людям літнім і поважним він шанобливо тримав стремена (З. Тулуб); (Годвінсон:) Вас поважаючи, Едіто гідна, я зостаюсь (Леся Українка); — А хто ж вони, батьки твої старі? Либонь, поштиві ґазди та багаті (С. Голованівський); — Дякую щиро, громадо чесна! — зворушено сказав Грицько Авраменко (А. Головко); (Люцій:) Велебний отче, невже оце твоє останнє слово? (Леся Українка); Задзвонили в усі дзвони, З гармати стріляли, Превелебную громаду Докупи скликали (Т. Шевченко); А я роду не такого, щоб любила ледачого, а я роду вашецького, — люблю сина отецького (Словник Б. Грінченка); Каже милий, що ми будем Жити-панувати, І величні з нами люде — Знай бенкетувати (П. Куліш).