шапкувати

ВІТА́ТИСЯ з ким, до кого (при зустрічі виражати словами, жестом, стисканням рук доброзичливість, добрі побажання), ВІТА́ТИ, ЗДОРО́ВКАТИСЯ, ЗДОРО́ВАТИСЯ розм., ЗДОРО́ВКАТИ діал.; ЧОЛО́МКАТИСЯ розм. (з поклоном), ПОКЛОНЯ́ТИСЯ рідше; ШАПКУВА́ТИСЯ розм., ШАПКУВА́ТИ розм. (знімаючи шапку); КОЗИРЯ́ТИ розм. (по-військовому, прикладаючи руку до козирка). — Док.: привіта́тися, повіта́тися розм. звіта́тися діал. поздоро́вкатися, поздоро́ватися розм. почоло́мкатися розм. поклони́тися, пошапкува́тися розм. Всі присутні були між собою добре знайомі: віталися один до одного (Ю. Смолич); — Здорова, — вітає мене (Мотря), уступивши в хату, — а я тебе вже давно дожидаю (Панас Мирний); Здоровкаючись зо мною, він затримав мою руку й зблизька придивився в лице (С. Васильченко); Скрізь спокій, увічливість (незнайомі здороваються), чесність (М. Коцюбинський); Козак здоровкає бабу (Марко Черемшина); Писар їх (хлопчиків) навчає, люди вклоняються їм, навіть сам старшина чоломкається з ними за руку (С. Васильченко); Я ішов. Ти поклонилась.. Привіталася прихильно (А. Кримський); Кирило, Пилип, Свирид і ще деякі люди, проходячи вулицею, шапкуються (М. Кропивницький); На подвір'ї Муха напоровся на Нестора, що догідливо шапкував перед урядником (К. Гордієнко).

КЛА́НЯТИСЯ (робити уклін на знак привітання, поваги, вдячності); УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), КЛОНЯ́ТИСЯ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯ, РОЗКЛА́НЮВАТИСЯ, ПРИКЛОНЯ́ТИСЯ розм. (робити кілька поклонів при зустрічі або прощанні); ШАПКУВА́ТИ розм. (запобігливо вітатися, вклоняючись і знімаючи головний убір); РОЗША́РКУВАТИСЯ розм. (шаркаючи ногою); ПЕРЕГИНА́ТИСЯ розм. (перев. із сл. удвоє). — Док.: уклони́тися (вклони́тися), поклони́тися, розкла́нятися, приклони́тися, розша́ркатися, перегну́тися. Став Шаркун кидатись у вічі старшим; забачить здалека, шапку здіймає, а Василя Семеновича вгледить, у пояс кланяється (Панас Мирний); В хату увіходить Гриць, чарівниця зустрічає його, уклоняючись (С. Васильченко); (Пилип:) Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити; отцю, ненці поклонятися (М. Кропивницький); Тепер Гулак запобігав. При зустрічі розкланювався, запитував про здоров'я жінки й дітей (М. Ю. Тарновський); Ой добре, добре чуже дитя бить! Не пручається і не лається, — До білих ніжок приклоняється! (пісня); Зобачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довго не бачились — цілу зиму (Григір Тютюнник); Мальований розшаркався, потиснув руки обом: спершу Каті, потім Андрію (О. Гуреїв); Як буде худібка та здоров'я, і на цій землі хліб, мов Дунай, стоятиме, не будеш на чужому порозі удвоє за позичкою перегинатися (М. Стельмах).

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.