шаркнути

РІ́ЗАТИ (чимсь гострим розділяти що-небудь на частини, подрібнювати тощо), НАРІЗА́ТИ (НАРІ́ЗУВАТИ), КРА́ЯТИ, ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ), КРЕ́МСАТИ розм., КАРБУВА́ТИ заст.; БАТУВА́ТИ розм. (великими шматками); ЧИ́КАТИ розм., ЧИКРИ́ЖИТИ розм. (перев. ножем, ножицями); ПИЛЯ́ТИ (пилкою). — Док.: різну́ти, порі́зати, нарі́зати, покра́яти, покре́мсати, покарбува́ти, побатува́ти, розбатува́ти, чи́кнути, ша́ркнути, попиля́ти. Покликали його раз до двору дрова різати (М. Коцюбинський); Льотчик.. почав неквапом нарізати на сковороді яєчню (О. Гончар); Тимофій із жінкою сідають їсти; я теж витягаю свої припаси, щось краю ножиком (Г. Хоткевич); (Настя:) Сьогодні визвірився (Хома), кричав, що Соломії якось-то багато сала поклала і пшона, каже, багато... Я міряю, каже, а ти батуєш! (І. Карпенко-Карий); — Дозволь чикнути собі на пам'ять оцей гарненький локон... (О. Гончар); Теслярі уже тешуть колоди, пильщики пиляють дошки (І. Рябокляч).

ЧО́ВГАТИ (терти, шкребти по якійсь поверхні, утворюючи шарудіння, шерхіт), ША́РКАТИ, ШАРКОТІ́ТИ (ШАРКОТА́ТИ) підсил., ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ (ШУРХОТІ́ТИ) підсил., ШУ́РКАТИ діал.; ШКРЬО́БАТИ розм (взуттям). — Док.: чо́вгнути, ша́ркнути, шу́рхнути, шурхонути підсил. шу́ркнути, шурнути, шкрьо́бнути. По підлозі човгають десятки ніг (М. Чабанівський); Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (І. Кириленко); Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту (П. Загребельний); Троє піратів, порадившись, пішли з капітанського містка до радіорубки. Ось їх кроки шаркотять уже по шлюпдеку (М. Трублаїні).

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ (ШУРХОТІ́ТИ), ШЕ́МРАТИ (ШЕ́МРІТИ рідше), ШЕ́РХАТИ розм., ШЕРХОТА́ТИ (ШЕРХОТІ́ТИ) розм., ШЕРЕХТІ́ТИ розм., ШАМОТІ́ТИ розм., ШУШУ́КАТИ розм., ШУШУ́КАТИСЯ розм., ШАМКОТІ́ТИ розм., ША́ВКАТИ розм., ШАВКОТІ́ТИ розм., ШУРЧА́ТИ (ШУРША́ТИ) розм., ШИКАТИ розм., ШУРСТІ́ТИ розм., ШАМРАТИ (ША́МРИТИ) діал., ШАМТІ́ТИ діал., ША́МАТИ діал., ШЕЛЕ́ПАТИ діал., ШЕЛЕПОТІ́ТИ діал., ШУСТІ́ТИ діал.; ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИ розм., ШВАРКОТІ́ТИ (ШВАРКОТА́ТИ) розм., ШВАРҐОТІ́ТИ (ШВАРҐОТА́ТИ) розм., ХА́КАТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). — Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти (прошурхотіти), проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти (прошерхоті́ти), прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати (прошамотіти), ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти (пролопоті́ти), шебе́рхнути (шеберну́ти) розм. шиши́рхнути розм. Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Під чобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв — чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив (Журило) через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м'які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався (Василько) на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув'яки по засміченому дріб'язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м'які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала (Марія) книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).