штриконути

ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) що (уводити щось гостре всередину чогось), ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ЗАСТРО́МЛЮВАТИ, ЗАСТРОМЛЯ́ТИ, СТРОМЛЯ́ТИ, ВТИКА́ТИ (УТИКА́ТИ), ЗАТИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИ чим, ВГЛИ́БЛЮВАТИ (УГЛИ́БЛЮВАТИ) рідше; ВГАНЯ́ТИ (УГАНЯ́ТИ), ВГОРО́ДЖУВАТИ (УГОРО́ДЖУВАТИ), ВСА́ДЖУВАТИ (УСА́ДЖУВАТИ), ВГА́ЧУВАТИ (УГА́ЧУВАТИ) (з силою); ВПИНА́ТИ (УПИНА́ТИ), ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) чим (зубами, жалом). — Док.: встроми́ти (устроми́ти), застроми́ти, строми́ти, вткну́ти (уткну́ти), ввіткну́ти (увіткну́ти), заткну́ти, штрикну́ти, штрикону́ти, вгли́бити (угли́бити), ввігна́ти (увігна́ти), вгна́ти (угна́ти), вгороди́ти (угороди́ти), всади́ти (усади́ти), вгати́ти (угати́ти), вп'ясти́ (уп'ясти́), впну́ти (упну́ти), впну́тися (упну́тися), впи́тися (упи́тися). Я встромляв в неї чотири палички, і картоплина перетворювалась на коняку (І. Багмут); Комар присів на лоб, Щоб з усієї сили свій гострий носик устромить (Л. Глібов); Він втикає у землю заступа і чекає (О. Донченко); Писар.. уткнув пакет в щілину дверей (І. Нечуй-Левицький); Дід постукав обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок за цвяшком (З. Тулуб); Узяв (Пищимуха) вилки, з розгону вгородив їх у стегно качки й підняв його вгору (Панас Мирний); — Чоловік із жалю ніж би собі в груди всадив (О. Кобилянська); Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен (М. Стельмах); Вп'ясти кігті в руку; Собака впивається зубами в тіло (А. Хижняк).

ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИ на кого, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, розм., ПОПРІКА́ТИ кого, розм., ТОЧИ́ТИ кого, розм., ПИЛЯ́ТИ кого, розм., ПОЇДА́ТИ кого, розм., Ї́СТИ кого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ (ЦВІ́РКАТИ) кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИ кому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИ кого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИ кого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИ на кого, рідко кого, розм., заст., УКОРЯ́ТИ кого, діал., ДОКА́ЗУВАТИ кому, діал., ВИПОМИНА́ТИ кому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИ кому, діал., ДОГАНЯ́ТИ кому, діал., УРІКА́ТИ (ВРІКА́ТИ) кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИ кого, розм., ШТРИКА́ТИ кого, розм. (особливо в'їдливо, дошкульно). — Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути (цві́ркнути), пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́ (вректи́), уколо́ти (вколо́ти), штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); — Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей (бесідник), що вони самі тій кривді винні, бо намість з'єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде — дорікає та ганить, і словом, і оком (Марко Вовчок); — А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); — Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); — Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? — нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); (Домаха:) Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); — Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він (хазяїн) поїдав немилостиво (Марко Вовчок); — Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); — І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); — Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете — умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. — Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена — зов'яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п'яна, впору не з'їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів'я); З шинкаря (Максим) насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). — Пор. 1. осу́джувати.

КОЛО́ТИ (устромляючи в щось що-небудь гостре), КОЛО́ТИСЯ розм., ШТРИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИСЯ розм., ШПО́РТАТИ розм., ШТИРХА́ТИ діал., ШПИРА́ТИ діал. — Док.: уколо́ти, кольну́ти, штрикну́ти, штрикону́ти підсил. шпортну́ти, штирхну́ти, штирхону́ти підсил. шпирну́ти. Стерня коле босі ноги, аж на плач збирається Хариті (М. Коцюбинський); Хоч колеться й колеться рожа, — Летить соловейко ізнов (А. Кримський); Івась стояв і боязко дивився на те, що робив Василь. Кожен раз, як той штрикав ножиком у хвостик, по його лиці пробігали уразливі смуги і гидливо кривили рота (Панас Мирний); Він.. несподівано вступає в бійку. Його шпортають ножем під ребра, він потрапляє в лікарню (Григорій Тютюнник); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить (Марко Вовчок); Хоч Левко і його аж двічі шпирнув ножем у груди, а втретє по горлу різонув, однак-таки Микушченко його поборов (Г. Квітка-Основ'яненко).

УКОЛО́ТИ (ВКОЛО́ТИ) (застромити що-небудь гостре, завдавши болю), ШПИГНУ́ТИ, ШПИГОНУ́ТИ підсил., УШПИГНУ́ТИ (ВШПИГНУ́ТИ), ШТРИКНУ́ТИ, ШТРИКОНУ́ТИ підсил., УШТРИКНУ́ТИ (ВШТРИКНУ́ТИ) розм., УШПИЛИ́ТИ (ВШПИЛИ́ТИ) діал. — Недок.: коло́ти, уко́лювати (вко́лювати), шпига́ти, штрика́ти. Що Остап уколов ззаду полковникового коня своїм клинком, цього ніхто з козаків не помітив (П. Панч); (Урбан:) Я бачив сам, як він лежав холодний, наче мертвий. Шпигнули голкою і то не чув (Леся Українка); Неначе хто шилом вштрикнув Масла, він аж очі вирячив, подавшись вбік (А. Хижняк).