яснитися

ВИПОГО́ДЖУВАТИСЯ безос. (про погоду — ставати ясно, без хмар), РОЗПОГО́ДЖУВАТИСЯ, ВИЯСНЯ́ТИСЯ, ВИЯ́СНЮВАТИСЯ, ПРОЯСНЯ́ТИСЯ, ПРОЯ́СНЮВАТИСЯ, ВИГОДИ́НЮВАТИСЯ, РОЗ'Я́СНЮВАТИСЯ розм., РОЗ'ЯСНЯ́ТИСЯ розм., ЯСНИ́ТИСЯ розм., РОЗГОДИ́НЮВАТИСЯ розм., ВИГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. рідко, РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́погодитися, розпого́дитися, ви́яснитися, проясни́тися, ви́годинитися, перехма́рити розм. роз'ясни́тися, розгоди́нитися, ви́гулятися, розгуля́тися. Починало випогоджуватись (Л. Юхвід); Зранку сіялася дрібненька мжичка, але згодом випогодилося (А. Хижняк); Вже й розпогодилось, умите сонце перекинуло свої золоті коси на поля (М. Стельмах); Де і хмари подівалися, і вп'ять (знову) вияснилося (Г. Квітка-Основ'яненко); У долині лежав ще густий смерк, але за кілька хвилин вияснюватиметься й тут (Ю. Смолич); Надворі виднішало та прояснювалось (І. Нечуй-Левицький); З полудня ж наче вигодинюється (Є. Гуцало); Після надокучливих дощів розгодинилось (І. Цюпа); Вигулюється там, а тут іще запнуто.. Дощ іде (П. Тичина); Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись (Є. Гребінка).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.