ясний

БЕЗСУМНІ́ВНИЙ (який не потребує доказів у своїй істинності, не викликає сумнівів щодо себе), БЕЗУМО́ВНИЙ, ВИ́ДИ́МИЙ, ОЧЕВИ́ДНИЙ, ПРЯМИ́Й, Я́ВНИЙ, Я́СНИ́Й (звичайно в складі присудка); САМООЧЕВИ́ДНИЙ книжн. (очевидний без додаткового розгляду, обґрунтування); ДОВЕ́ДЕНИЙ (який спирається на докази). Крізь безсумнівне вдоволення проколюється з глибини його нутра якась голочка іронії (С. Тудор); Безумовні досягнення; Носила Єлена й покладки, й солонину, й бринзу, але видимих наслідків ворожіння не давало (Г. Хоткевич); Юнаки з очевидною ерудицією.. виявлялися безпорадними і немічними, коли режисерська паличка переходила до їхніх рук (О. Довженко); Пряма користь; Інструктор по (з) праці спозирає збоку на хлопця з явним задоволенням (О. Гончар); Для неї стало ясним, що то прийшли по її душу (М. Коцюбинський); Самоочевидна закономірність; Броник знову з тією самою істинно материнською терпеливістю пояснює Сташці, що прочитане — це доведені факти (І. Вільде). — Пор. безпере́чний, 1. безумо́вний.

БІ́ЛИЙ (який має колір молока, снігу, крейди і под.), БІЛОСНІ́ЖНИЙ підсил., СНІ́ЖНО-БІ́ЛИЙ підсил., СНІ́ЖНИЙ (СНІЖНИ́Й рідше) підсил. поет., ЛЕБЕДИ́НИЙ поет.; МОЛО́ЧНИЙ, КРЕЙДЯНИ́Й (матово-білий); МАРМУРО́ВИЙ (звичайно про шкіру людини — білий і гладкий, як мармур); ЛІЛЕ́ЙНИЙ поет. (звичайно про шкіру людини); Я́СНИ́Й розм. (про хліб). Олюся лежала у білому вбранні на столі, і дві свічки танули їй у головах (В. Підмогильний); Фіранки на вікнах, мережива на подушечках — все білосніжне, аж відлякує чистотою (О. Гончар); Стіл у кімнаті, як у велике свято, був застелений сніжно-білою скатертиною (Ірина Вільде); Негр. Білий ряд зубів і сніжні білки очей на квадраті чорного обличчя (В. Собко); В кімнаті спокійно, тихо, за вікнами — світла, лебедина ніч (О. Гуреїв); Надворі — молочний день; білі, пухкі хмари вкутали небо, пливуть і наче не пливуть (Є. Гуцало); Анатолеве обличчя біле, майже крейдяне (Я. Качура); Зблідла, з великими карими очима під мармуровим точеним надбрів'ям, у коштовному хутрі, на оксамитовому сидінні карети, вона скидалась на царівну (Н. Рибак); І Лейяніта раз прийшла й біля колон у хмарі мене раптово обняла лілейними руками... (В. Сосюра). — Пор. 1. біля́вий, біля́стий.

БЛИСКУ́ЧИЙ (який дає блиск, блищить); БЛИСКОТЛИ́ВИЙ (який часто або постійно блискає); СЯ́ЮЧИЙ, СІЯ́ЮЧИЙ поет., СЯ́ЙНИЙ поет., ОСЯ́ЙНИ́Й поет., СЯЙЛИ́ВИЙ поет. (який блищить, відбиваючи світло; про очі — який блищить, світиться від радості, вдоволення і т. ін.); ІСКРИ́СТИЙ, ІСКРОМЕ́ТНИЙ поет., ЗІРЧА́СТИЙ поет., ЗІРЧА́ТИЙ рідше (який сяє іскрами); ЗО́РЯНИЙ поет., ЗІРКА́ТИЙ розм. (про очі); ПРОМЕНИ́СТИЙ (ПРОМЕНЯ́СТИЙ), ПРОМІ́ННИЙ, ПРОМІНЯ́СТИЙ розм., РОЗПРОМІ́НЕНИЙ підсил. Я́СНИ́Й поет. (пройнятий світлом). Чорні, як терен, блискучі очі миготіли, аж бігали, неначе живе срібло (І. Нечуй-Левицький); Мед був густий, прозорий, зверху ніби посипаний блискотливими піщинками цукру, і весь сонячно світився (О. Донченко); По самому дну урочища блискоче вода, зайшовши із штучного моря й створивши тут, у колись похмурім яру, тихий сяючий затон (О. Гончар); Поблід від жалю ясний Серафим І тихо знявся мовчазний угору, Закривши вид крилом сіяючим своїм (Леся Українка); Черниш повернувся до сусіда обличчям. Великі, іскристі, як вугіль, очі нерухомо світились на нього з-під краю шинелі, якою вони були вкриті обидва (О. Гончар); І хлопчик, мружачись на іскрометний морський простір, сидить на камені (О. Донченко); Хрусткий вечірній холодок — Як серця перша охолода. І ще осіннього болота Зірчастий не засклив льодок (М. Рильський); Гордий промінь в тієї зорі, Та в нім туга палає огниста, І сіяє та зірка вгорі, Мов велика сльоза промениста (Леся Українка); В ці хвилини все здавалося йому прекрасним: стиснуті бліді губи, пошерхле від вітру довгасте обличчя, ..і променясті сірі очі (С. Журахович). — Пор. 2. яскра́вий.

ВИРА́ЗНИЙ (легкий для сприймання, розуміння), ЧІТКИ́Й, РОЗБІ́РЛИВИЙ, ВИРАЗИ́СТИЙ, ЯСКРА́ВИЙ, Я́СНИ́Й, РЕЛЬЄ́ФНИЙ. Дорослі ніколи не хотіли відповідати прямо й намагалися уникнути виразної відповіді (Ю. Смолич); І вслухався (Синявін) у доччину розмову. Незнайомий голос і чітка.. вимова чужої людини (І. Ле); Розбірливе письмо; — Тето Калино,.. ви не спите? — спитала нараз із печі Докія виразистим шепотом (О. Кобилянська); Автор (П. Куліш).. створив яскраві образи позитивних персонажів (з журналу); (Професор:) Думав, що ясні ідеї і сильні чуття можна висловити ясними словами (І. Франко); Напрочуд рельєфні (у творах Гончара) портрети Глухенького, Гаркуші, Зої (з науково-популярної літератури).

ЗРОЗУМІ́ЛИЙ (легкий для сприймання), ДОСТУ́ПНИЙ, ПРИСТУ́ПНИЙ, ДОХІ́ДЛИВИЙ, СПРИЙНЯ́ТЛИВИЙ, ПРОЗО́РИЙ підсил., Я́СНИ́Й підсил., ПОПУЛЯ́РНИЙ (про книгу, лекцію, пояснення і т. ін. — нескладний змістом і формою викладу). Каргатова пропозиція сподобалась: вона була проста і зрозуміла (Ю. Шовкопляс); Найбільш цікаві і доступні книжки можна рекомендувати учням для позакласного читання (з підручника); Перша книжка для читання.. повинна містити в собі приступний для дітей пізнавальний морально-громадський і естетично-виховний матеріал (М. Рильський); Софія зачаровано слухала його просту дохідливу розповідь (А. Дімаров); Вони сприйнятливі були для всіх: незалежно від кольору шкіри, соціального стану, політичних уподобань (Н. Рибак); — Ну, а далі, мовляв, картина ясна, — видно й так уже, що за хлюст (А. Головко); — З якої речі я буду вам тут повторювати ті популярні лекції? (І. Кулик). — Пор. безсумні́вний.

ПРОЗО́РИЙ (який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь), ПРОЗІ́РЧАСТИЙ (ПРОЗО́РЧАСТИЙ), ПРОЗІ́РНИЙ, ПРОЗО́РИСТИЙ рідше, ЧИ́СТИЙ, Я́РИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ, КРИШТА́ЛЬНИЙ поет., ПРОСВІ́ТЧАСТИЙ заст.; ТОНКИ́Й (не густий, з невеликою щільністю); АЖУ́РНИЙ (перев. про плетені, різьблені тощо вироби); ЯСНИ́Й (перев. про воду). Ходив (Андрій) далеко до озер — сидіть любив там на траві й дивитись ранком у глибінь прозорих вод, на дно живе (Т. Осьмачка); Смужечкою тяглась (річка) проміж зеленими луками, десь туди попід села, повиті прозірчастим маревом (Олена Пчілка); Вона йшла під руку з гвардійцем, убрана в блакитну прозорчасту сукню (Леся Українка); З берегом хвиля прозірна шуткує (І. Манжура); Ромен болотяний Досяг межі хисткої оболоні — І сріблом скрізь розсипавсь цвіт рясний На синьому прозористому лоні (М. Старицький); — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Л. Глібов); Зсучу свічку з воску ярого (пісня); З рипінням в'їжджала схилом мису водовозна діжка, розхлюпуючи кришталеві цівки води (З. Тулуб); У сонне, криштальнеє море Вдивляється рання зоря (Дніпрова Чайка); Небо голубе і чисте, і вода голуба, просвітчаста (Марко Вовчок); Над тишею холодних, сизих площ Висить, як звук, тонкий і рівний дощ (М. Бажан); Ми тихо переходили над стрімкою і ажурною аркою мосту (Т. Масенко); Він.. пив ясну воду з зелених криниць при дорозі (О. Гончар).

ЯСКРА́ВИЙ (який випромінює сильне світло), Я́СНИЙ, БЛИСКУ́ЧИЙ, СЛІПУ́ЧИЙ підсил., СВІ́ТЛИЙ, ПЛОМЕНИ́СТИЙ, ПОЛУМ'Я́НИЙ, СЯ́ЮЧИЙ, СЯЙЛИ́ВИЙ, СЯ́ЙНИЙ поет., Я́РИЙ, ЯРКИ́Й розм. рідко. Двері рипнули на іржавих завісах, яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини (О. Донченко); Ой місяцю ясний, не крийся за хмари (Д. Луценко); Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); Спалахують сліпучі вогні електрозварювання (Остап Вишня); Що вони росли та виростали, то вони пильніш поглядали (на шлях). І раненько-ранком при світлому сонечку, і пізненько ввечері при зореньках іскристих (Марко Вовчок); Як вона прокинулася, пломенистий промінь задав їй світом у вічі несподівано (Марко Вовчок); Над містом сходило обмите полум'яне сонце (О. Донченко); Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян); Він підвів голову, і йому в око впала сяйлива, синювата зоря (Н. Рибак); На майдані Сяйні огнища горять (Я. Щоголів); Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім (Леся Українка). — Пор. 1. блиску́чий.

Я́СНИ́Й (нічим не затьмарений, не покритий мороком), СВІ́ТЛИЙ, ЯСКРА́ВИЙ, ПРОЗО́РИЙ, БЕЗХМА́РНИЙ, НЕЗАТЬМА́РЕНИЙ, НЕПОТЬМА́РЕНИЙ, ЧИ́СТИЙ (також про небо). Даль ясна, і в голубому небі спокій (В. Сосюра); Ось вони вже його (жайворонка) помітили у світлій ясній високості (О. Гончар); Яскрава далечінь; Приносять їх (берізки) в ніч на Перше травня, в ту пору, коли природа повна щебету і гомону, коли далина така близька і прозора (І. Чендей); День був чудовий, небо прозоре й безхмарне (З. Тулуб); Незатьмарена блакить; Небеса твої чисті і ясні, Непотьмарені далі твої (М. Гірник); В очах у неї видно було непотьмарений розум (О. Гончар).

Я́СНИ́Й (про день, місяць, пору дня, року — в період якого світить сонце), СО́НЯЧНИЙ, ПОГІ́ДНИЙ, ПОГІ́ДЛИВИЙ, ПОГО́ЖИЙ, СВІ́ТЛИЙ, ПРОЗО́РИЙ, ЯСКРА́ВИЙ, СЯ́ЙНИЙ поет., РОЖЕ́ВИЙ поет., ПРОМЕНИ́СТИЙ, ПРОМЕНЯ́СТИЙ (ПРОМІНЯ́СТИЙ рідше). Ранок був ясний, погожий, не дуже душний (І. Нечуй-Левицький); День випав погожий, сонячний (Панас Мирний); Якщо в погідну пору вийти на берег (моря), може здатися, що дійшов до краю світу (З. Мороз); Надійшли погідливі дні, закипіла робота (Мирослав Ірчан); Церкви Божі в кришталеві дні погожі молоділи та біліли на майданах (Т. Осьмачка); А день був такий світлий, такий чистий (Григорій Тютюнник); Я люблю прозору синю осінь (Н. Забіла); На Везувій і на Капрі не варт було.. їхати в такий не досить яскравий день (Леся Українка); Ти, як сонце, душу Мені освітила, Так, як ранок сяйний, Розігнала тугу (М. Костомаров); У сяйві рожевого ранку пишаються сади в білому буйному цвіті (С. Васильченко); Йде весна, весела, промениста (М. Гірник); Променястий ранок.

Я́СНИ́Й (не темного кольору), СВІ́ТЛИЙ, ПРОЗО́РИЙ (про очі, погляд). В нього був ясний костюм, ясне волосся, ясно-сині очі (Ю. Яновський); Світлу хату на Дунаї Звів при березі рибалка (М. Нагнибіда); Ада тендітна худорлява дівчина, довгобраза, з неймовірно тонесенькими бровами й неодмінною тугою в зіницях прозорих очей (Є. Гуцало).

ЯСНОВЕЛЬМО́ЖНИЙ іст. (почесношанобливе найменування польських панів, українських гетьманів і т. ін.), Я́СНИ́Й. — Великий пане, ясновельможний добродію! Слухайте, таких добрих і хороших панів ще на світі не було! — белькотав переляканий Янкель, припавши до Бульби (О. Довженко); — Ну, пропустіте ж нас, коли так, — каже Шрам. — Пропустімо, пропустімо ясних панів! — сказав Тарас Сурмач (П. Куліш).