інструмент

ЗНАРЯ́ДДЯ (пристосування, прилад, механізм і т. ін., за допомогою якого виконується певна дія), НАЧИ́ННЯ, СНАСТЬ, ПРИПА́С, ЗНА́РЯД діал., ПРИ́РЯД діал., ЗНА́ДІБ (ЗНА́ДОБ) діал., НАРЯ́ДДЯ заст.; ІНСТРУМЕ́НТ (набір предметів для певної роботи). На стінах (хати) знаряддя скульпторські і мулярські (Леся Українка); Біля куреня сушилось розвішане на кущах різне рибальське начиння (Ю. Збанацький); Покинеш любу жінку, Чумацьку снасть, волів і кілька пар плугів..! (П. Гулак-Артемовський); Ой ви, степи, ви, поля! Втіхо, розкоше моя!.. Наготовив я припас — Гостру кісоньку про вас (П. Куліш); (Чоловік:) Що маю я робити? чим? над чим? Ні знаряду, ні знадобу не маю (Леся Українка); Всякий рятунок оказався дармим при так страшнім вітрі і при недостатку прирядів до гашення (пожежі) (І. Франко); Дає (пан) Іванові шість волів, плуг, віз, рало, все господарне наряддя (П. Чубинський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

інструмент — Знаряддя, д. знаряд, жм. струмент; ЗБ. приладдя <н. письмове>; П. засіб <н. визиску>; пор. ПРИЧАНДАЛЛЯ. Словник синонімів Караванського
інструмент — див. начиння Словник синонімів Вусика
інструмент — [інструмент] -нта, м. (на) -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў (окремий предмет) і -нту, м. (на) -н'т'і (сукупність предметів) Орфоепічний словник української мови
інструмент — Прилад, знаряд, знаряддя, знадоб'я, наруччя, сарсама, див. припаси, пристрій, снаряд, струмент Словник чужослів Павло Штепа
інструмент — рос. инструмент (від латин. instrumentum — знаряддя) — 1. Знаряддя або пристрій для обробки матеріалів, вимірювань, хірургічних операцій, відтворення музичних звуків. 2. Засіб для досягнення чогось. Eкономічна енциклопедія
інструмент — інструме́нт 1 іменник чоловічого роду окремий предмет інструме́нт 2 іменник чоловічого роду сукупність предметів Орфографічний словник української мови
інструмент — ч. 1》 род. -а. Знаряддя для праці. Медичний інструмент — технічний пристрій, призначений для виконання профілактичних, діагностичних, лікувальних, дослідницьких маніпуляцій і процедур. 2》 род. -у, збірн. Сукупність таких знарядь. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
інструмент — інструме́нт (від лат. instrumentum – знаряддя) 1. Знаряддя або пристрій для обробки матеріалів, вимірювань, хірургічних операцій, відтворення музичних звуків. 2. Переносно – засіб для досягнення чогось. Словник іншомовних слів Мельничука
інструмент — Інструме́нт, -та, -ту Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
інструмент — ІНСТРУМЕ́НТ, ч. 1. род. а. Знаряддя для праці. — Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати? — запитав його [хірурга] асистент, що вбіг саме до перев’язочної й почав подавати зі звичною точністю інструменти (Довж. Словник української мови в 11 томах