1. Словник української мови в 11 томах

інструмент

ІНСТРУМЕ́НТ, ч.

1. род. а. Знаряддя для праці.

— Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати? — запитав його [хірурга] асистент, що вбіг саме до перев’язочної й почав подавати зі звичною точністю інструменти (Довж., І, 1958, 320);

Гембель цілу ніч був під повіткою. Роса впала на нього, ще заржавіє. Витирає [жінка] запаскою інструмент (Вільде, Сестри.., 1958, 29).

∆ Геоме́трія рі́зального інструме́нта див. геоме́трія.

2. род. у, збірн. Сукупність таких знарядь.

В кутку кімнати лежав інструмент — лопати, ломи, кайла (Смолич, Ми разом.., 1950, 34);

Хоч Мотря й продала мало не ввесь Денисів інструмент, дід усе ж знайшов дві-три справні копили, ніж, молоток, обценьки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 112).

3. род. а. Те саме, що Музи́чний інструме́нт ( див. музи́чний).

— От мій сусіда богуславський батюшка, як утне на гуслях, то аж поміст дрижить. Е, що то за гарний інструмент! — сказав Терлецький (Н.-Лев., III, 1956, 46);

На галереї військова музика настроювала інструменти (Фр., VI, 1951, 219);

Вони полюбляли Юрка за товариську вдачу, ..за вміння грати на всякому інструменті (Стельмах, І, 1962, 55).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. інструмент — Знаряддя, д. знаряд, жм. струмент; ЗБ. приладдя <н. письмове>; П. засіб <н. визиску>; пор. ПРИЧАНДАЛЛЯ. Словник синонімів Караванського
  2. інструмент — див. начиння Словник синонімів Вусика
  3. інструмент — [інструмент] -нта, м. (на) -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў (окремий предмет) і -нту, м. (на) -н'т'і (сукупність предметів) Орфоепічний словник української мови
  4. інструмент — Прилад, знаряд, знаряддя, знадоб'я, наруччя, сарсама, див. припаси, пристрій, снаряд, струмент Словник чужослів Павло Штепа
  5. інструмент — рос. инструмент (від латин. instrumentum — знаряддя) — 1. Знаряддя або пристрій для обробки матеріалів, вимірювань, хірургічних операцій, відтворення музичних звуків. 2. Засіб для досягнення чогось. Eкономічна енциклопедія
  6. інструмент — інструме́нт 1 іменник чоловічого роду окремий предмет інструме́нт 2 іменник чоловічого роду сукупність предметів Орфографічний словник української мови
  7. інструмент — ч. 1》 род. -а. Знаряддя для праці. Медичний інструмент — технічний пристрій, призначений для виконання профілактичних, діагностичних, лікувальних, дослідницьких маніпуляцій і процедур. 2》 род. -у, збірн. Сукупність таких знарядь. 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. інструмент — інструме́нт (від лат. instrumentum – знаряддя) 1. Знаряддя або пристрій для обробки матеріалів, вимірювань, хірургічних операцій, відтворення музичних звуків. 2. Переносно – засіб для досягнення чогось. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. інструмент — ЗНАРЯ́ДДЯ (пристосування, прилад, механізм і т. ін., за допомогою якого виконується певна дія), НАЧИ́ННЯ, СНАСТЬ, ПРИПА́С, ЗНА́РЯД діал., ПРИ́РЯД діал., ЗНА́ДІБ (ЗНА́ДОБ) діал., НАРЯ́ДДЯ заст.; ІНСТРУМЕ́НТ (набір предметів для певної роботи). Словник синонімів української мови
  10. інструмент — Інструме́нт, -та, -ту Правописний словник Голоскевича (1929 р.)