баламут

Значення в інших словниках

1. баламут — баламу́т іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. баламут — -а, ч. 1》 Той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник. || Той, хто поводиться задерикувато, чия поведінка виходить за межі норми; бешкетник. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. баламут — БАЛАМУ́Т, а, ч. 1. розм. Той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник. А воєвода вже кричить: – Це ж баламут! Чому він вчить! Таких крамольників за ґрати Давно уже пора саджати (Л. Словник української мови у 20 томах
4. баламут — бала́мут 1. тюр. пакунок, передача (ст)|| = балува 2. вул. гаманець, торбинка із грішми (ст): – То хай отец приймуть від мене цих кілька кавалків на Службу Божу, – напирав далі пан Бик... Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. баламут — див. вередливий; звабник; легковажний; непокірний Словник синонімів Вусика
6. баламут — I. БАЛАМУ́Т розм. (той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на заворушення, виступи і т. ін.), БАЛАМУ́ТА розм. рідше, КАЛАМУ́ТНИК розм. рідше, ЗАКОЛО́ТНИК розм. рідше, КОЛО́ТНИК діал. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить!... Словник синонімів української мови
7. баламут — БАЛАМУ́Т, а, ч. 1. Той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить! Таких крамольників за грати Давно уже пора саджати (Забашта, Калин. Словник української мови в 11 томах
8. баламут — Баламут, -та м. 1) Возмутитель, нарушитель душевнаго покоя, обольститель. Чуб. V. 398. Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш: як поїдеш, то й забудеш. н. п. 2) Знахарь. Чуб. III. 193. 3) Рыба: макрель, Scombres scombrus. Черном. Вх. Пч. II. 21. Словник української мови Грінченка