корінь

(рослин) зб. коріння; (зуба) пень; П. початок, походження; (зла) джерело, основа, причина.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

корінь — ко́рінь іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
корінь — [кор'ін'] -реин'а, ор. -реинеим, м. (на) -реин'і, р. мн. -реин'іў Орфоепічний словник української мови
корінь — -реня, ч. 1》 Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. || Деревина або речовина цієї частини рослини. Великий тлумачний словник сучасної мови
корінь — КО́РІНЬ, реня, ч. 1. Один з основних вегетативних органів вищих листостеблових рослин, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду та поживні речовини. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Т. Словник української мови у 20 томах
корінь — корінь: ◊ корінь спра́ви суть справи (ст): – Тут ми доходимо до кореня справи, – сказав мій неоціненний пан інструктор (Керницький) Лексикон львівський: поважно і на жарт
корінь — I переважно підземний орган судинних рослин; засвоює з ґрунту воду разом з мінеральними солями та прикріплює рослину до субстрату; іноді виконує ін. функції, напр., накопичення (у моркви), прикріплення (у плюща), опори (у пандана), дихання (т.зв. Універсальний словник-енциклопедія
корінь — вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Фразеологічний словник української мови
корінь — КО́РІНЬ (частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами); КОРЕНЕВИ́ЩЕ (перев. корінь багаторічних трав'янистих рослин і головний корінь дерева); КОРІНЕ́ЦЬ (перев. Словник синонімів української мови
корінь — Ко́рінь, ко́реня, -реневі, -ренем; ко́рені, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
корінь — КО́РІНЬ, реня, ч. 1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з грунту воду з поживними речовинами. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Шевч. Словник української мови в 11 томах
корінь — Ко́рінь, -ня м. Корень. Камінь росте без коріня. Ном. ум. корінець, корінчик. Схотілась буря і зломила деревце бідне з корінцем. Гліб. Хріну корінчик. Г. Барв. 66. ув. коріни́ще. Істовк собі головище об дубове корінище. н. п. Словник української мови Грінченка