корінь

КО́РІНЬ, реня, ч.

1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з грунту воду з поживними речовинами.

Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Шевч., II, 1953, 342);

Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці (Коцюб., І, 1955, 216);

Вбирання води та мінеральних речовин відбувається в молодих ростучих ділянках кореня (Практ. з анат. рослин, 1955, 166);

*У порівн. Вона [вогнева позиція], розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень (Гончар, III, 1959, 24);

// Деревина або речовина цієї частини рослини.

Калган-корінь м’якшив гіркоту горілки (Рибак, Помилка.., 1956, 247);

// Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу.

На буряках вона застала Христю Кавунову, що дочищала останні накопані корені (Кучер, Трудна любов, 1960, 53).

∆ Соло́дкий ко́рінь (Glycyrhiza L.) — те саме, що солоде́ць; локриця.

◊ Вирива́ти (ви́рвати) з ко́ренем кого, що — знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь.

— Отой Ілян — хороша квіточка… Добре, що вчасно вирвали з коренем (Чаб., Балкан, весна, 1960, 151);

Диви́тися в ко́рінь — заглиблюватися в суть справи;

Доко́пуватися (докопа́тися) до ко́реня — те саме, що Доко́пуватися (докопа́тися) до корі́ння ( див. доко́пуватися); Ко́рінь життя́ — те саме, що женьше́нь.

Не одну тисячу кілометрів сходив він у російській тайзі в пошуках кореня життя — женьшеня (Довж., І, 1958, 113);

На ко́рені — у незжатому, нескошеному або незрубаному вигляді (про хліб, траву, дерево).

Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть (Мирний, III, 1954, 23);

Був тут і.. хліб, куплений на корені (Стельмах, Хліб.., 1959, 71);

Пуска́ти (пусти́ти) ко́рінь — надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину).

Хочеш буть шахтарем — Глибше корінь пускай У прославлену землю Донеччини! (С. Ол., Вибр., 1959, 199);

Руба́ти під ко́рінь кого, що — підривати основу існування кого-, чого-небудь.

Самогонщиків треба рубать під корінь (Кучер, Трудна любов, 1960, 497).

2. Частина зуба, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі.

Зуби складаються з коронки, шийки й кореня (Анат. і фізіол. люд., 1957, 92);

— Хоч сама тонкорука, а як вхопила [зуб] за корінь, то так скрутила, мов добрий дядько (Гончар, Тронка, 1963, 67);

*Образно. Коли б його, Терентія, сила, він би за насмішку судив би, як за задавнені борги, сам язики з коренем вишарпував би (Стельмах, І, 1962, 111).

3. перен. Початок, походження чого-небудь.

Багато що в ній [статті] подобалося й Тарасові, особливо думки про єдиний корінь слов’янських народів (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 159);

// Основа, джерело, головна причина чого-небудь.

— Вони [єзуїти] всьому злу корінь! (Мирний, І, 1954, 183);

[Аркадій (до Ліди):] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав [від життя] і заплутався..» Чому я, молодий, відстав, а він ні— чому?.. Де корінь тут, де правда, скажи… (Корн., І, 1955, 140);

Ленін, досконало володіючи марксистським методом пізнання, вміло розкривав корені кожного суспільного явища, визначав тенденцію його розвитку (Ком. Укр., 5, 1960, 37).

◊ В (у) ко́рені — у самій основі, цілком.

Перше півстоліття свого існування.. марксизм боровся з теоріями, які були в корені ворожі йому (Ленін, 15, 1949, 17).

4. грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражав його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми.

Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український (Л. Укр., V, 1956, 20);

В основі слова в першу чергу виділяється так званий корінь, що містить у собі основний зміст лексичного значення слова (Курс сучасної укр. літ. мови. І, 1951, 292);

Видозміни кореня, що утворюються внаслідок чергувань звуків, називаються варіантами кореня (Сл. лінгв. терм., 1957, 84).

5. мат. Величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число.

Квадратний корінь.

∆ Добува́ння ко́реня див. добува́ння;

Добува́ти (добу́ти) ко́рінь див. добува́ти.

◊ Запряга́ти (запрягти́) в ко́рінь — запрягати коня корінним (у 5 знач.).

І, загнуздавши раз коня, Він [пан] став питати в його: — Чи вас у корінь запрягти, Чи з боку — і з якого? (Сам., І, 1958, 235).