тупотня

Значення в інших словниках

1. тупотня — тупотня́ іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
2. тупотня — [тупот(')н’а] -поут(‘)н'і, ор. -потнейу Орфоепічний словник української мови
3. тупотня — ТУПОТНЯ́, і́, ж., розм. Сильний тупіт. Тут ржання кінське з тупотнею. Там разний [різний] гомін з стукотнею, Скрізь клопіт, халепа, сто лих! (І. Котляревський); Його тираду перервала тупотня ніг у коридорі (П. Панч). Словник української мови у 20 томах
4. тупотня — -і, ж., розм. Сильний тупіт. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. тупотня — ТУ́ПАННЯ (биття, стукання ногами об підлогу, землю), ТУ́ПІТ, ТУП розм., ТУПОТА́ННЯ (ТУПОТІ́ННЯ) підсил.; ТУПОТНЯ́ розм., ТУПОТНЯВА розм., ТУПАНИ́НА розм. (часте, сильне стукання; стукання багатьох людей). Знадвору, під дверима, почулося тупання ніг (Д. Словник синонімів української мови
6. тупотня — ТУПОТНЯ́, і́, ж., розм. Сильний тупіт. Тут ржання кінське з тупотнею. Там разний [різний] гомін з стукотнею, Скрізь клопіт, халепа, сто лих! (Котл., І, 1952, 233); Його тираду перервала тупотня ніг у коридорі (Панч, На калин. мості, 1965, 209). Словник української мови в 11 томах
7. тупотня — Тупотня, -ні ж. Топотъ ногами, ходьба. Тут ржання кінське з тупотнею. Котл. Ен. V. 63. Почули вони позад себе гомін і тупотню. Стор. МПр. 119. Словник української мови Грінченка