безвихідь

(про почуття безсилля, безнадії, відчаю) хоч з мосту та в воду; хоч вовком вий; хоч кричи [караул (пробі)]; хоч сядь та й плач; хоч головою об стіну бийся; хоч вішайся; хоч кулю в лоб; хоч укороти собі віку; хоч лягай та вмирай (помирай); хоч у яму (домовину, могилу) лягай; хоч у зашморг лізь.

– Для чого тільки я вас зустріла? – питає сама в себе крізь сльози. – Вчилась би, жила б… А тепер хоч з мосту та в воду (Збанацький, 1, 1974, с. 268); Худібка в пошесть вигибла що до ноги, хоч вовком вий, мене самого на берліг звалив недуг на рік цілий (Франко, 13, 1954, с. 36); – Спасибі тобі, Насте, за капусту. А то хоч кричи. Своєї немає, а на базар – такий дощ лив, та й заспали-таки (Панас Мирний, 1. 1968, с. 418); Поки літо було, перебивалися якось. А як настала зима, хоч пробі кричи! Ні пучки борошна, ні зернини крупів (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 84); І рад би Вовк в які ворота вскочить, та лишенько йому: куди не поглядить – Усюди Вовченька недоленька морочить, – хоч сядь та й плач (Глібов, Вибрані твори, 1, 1957, с. 81); – Начальнички! Один у район, другий на засіданіє [засідання], нема на вас розправи. А ти хоч головою об стіну бийся. Бодай вас снігом отак засипало, як оцю бідну кукурудзу (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 270); Ну, хоч вішайся, хоч крізь землю провались на якийсь час, щоб усі ті злі язики примовкли (Козаченко, Сальвія, 1959, с. 211); [Михайло:] Обіцяв знатній баришні приїхать… і не поїхать – хоть кулю в лобі (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 32); [Стеха:] …Кажу вам, що мені дійшлося до того, що хоч візьми та укороти собі віку або ж іди за першого ледащицю, або п’яницю, щоб мати хоч яку-небудь заступу!.. (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 192); – Так мене мучить, голубчику, що хоч лягай та помирай (Тютюнник, Вир, 1964, с. 66); Нема мені де сховатись од неї, як од мух у спасівку, хоч лягай в домовину (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 19); Думала.., що їсти дома нічого, що з дітьми хоч у могилу лягай (Цюпа, Назустріч долі, 1958, с. 442); – Я мислю собі так, же як доскочать сюди гайдамаки, ото ж буде… Місіонери, можні колегіанти розбіжаться хто куди, а мені хоч у зашморг лізь або сам у вогонь стрибай (Сиротюк, Великий благосвіт, 1983, с. 26).