жебрачити

(випрошувати собі на прожиття, старцювати – перев. заст.) просити милостині (милостиню); просити Христа ради; піти (ходити) на жебри (по жебрах, у жебри); ходити (піти) по миру; піти в старці (старцем, старцями) [по світу (в світи)]; піти (ходити) з торбами (з торбою, з торбинками) [попід вікнами (попідвіконню)]; пошитися у прохачі.

На тім мості стоїть дід старий та сивий та просить милостині (Франко, 13, 1954, с. 427); – Чого він тремтить і чого він хоче? – Він жебрак, — каже мама, – він просить милостиню (Смолич, 1, 1971, с. 31); Старці, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Панас Мирний, 4, 1955, с. 142); [Ксеня:] Робила, поки могла, а далі пішла по жебрах (Франко, 9, 1952, с. 354); Так і виросла [Наталка], навіть здорова дівка виросла – а на жебри ходила (Григоренко, Вибране, 1959, с. 354); Ходить [Іван] з Одаркою по миру, назбира шматків хліба доволі і їсть із дочками своїми, а після знов іде збирати (Григоренко, Вибране, 1959, с. 59); Дуже йому [Петрові] жаль було старого батька й матері, бо вони без його повинні в старці піти, а ще більше жінки! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 157); Уляна гірко махнула рукою: – Старцем підеш, коли чоловіка заб’ють (Стельмах, 2, 1982, с. 101); [1-й гуцул:] Горить… Палять наші хати. Підуть люди старцями по світу (Мокрієв, П’єси, 1959, с. 102); [Явдоха:] Ще сьогодні підеш з торбами (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 292); [Дудар:] Ви ходили з торбою попід вікнами, як прохач? (Микитенко, 1, 1957, с. 69); – Невже ж ти виженеш нас із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню (Васильченко, 1, 1959, с. 209); Є тутечки багато й безталанних удовиць з панків та сільських матушок, що через злидні пошились у прохачки, – говорила лепетлива Мокрієвська (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 380–381).