забути

(перестати пам’ятати, згадувати кого-, що-небудь) вибити [собі] з голови кого, що; викинути з голови (з думки, з пам’яті) кого, що; покинути думку про кого, що; викреслити з свого життя (з свого серця) кого, що; вирвати з [свого] серця (з [своєї] душі) кого, що.

– О, я хочу мерщій вибить з голови інститутський романтизм, – сказала Катерина (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 112); – Невже ж ти знов хотіла б відходити? – питала вдовиця з тривогою, а заразом любо. – І то в таку непогоду? Вибий собі лиш те з голови, я тебе не пущу (Кобилянська, 1, 1962, с. 73); [Мати:] – Раджу, Степо, викинути з голови кавалерів, візьмися ліпше за книжки (Гуріненко, Днів твоїх небагато, 1984, с. 154); Літ, може, п’ятнадцять, як пішов [Остап] на Дін. Уже його й з ревізії викинули, не тільки з думки (Панас Мирний, 2, 1954, с. 38); [Квятковська:] Я б і з пам’яті її викинула, коли втекла і проміняла не на знать кого (Старицький, 3, 1964, с. 530); Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Коцюбинський, 1, 1955, с. 223); Вона [Раїса] навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 328); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Рибак, Час сподівань і звершень, 1960, с. 57); – В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, с. 16).