збожеволіти

(стати психічно ненормальним) втратити (стратити) розум; звихнутися розумом (умом, з розуму, з ума); спасти (сплисти, схибнутися) з розуму; стратитися розуму; стерятися розумом, діал.; зійти з ума; ума тронутися, діал.; втратити глузд; глузду рішитися; з глузду з’їхати (скрутитися, зсунутися); неначе [собачої] блекоти наївся хто.

Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки – ходить та й ходить.., як той Марко по пеклу (Яновський, 2, 1954. с. 162); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (Кобилянська, 2, 1962, с. 352); Пустили потім ясу, що звихнулась умом Чабаниха, але цьому мало хто вірив (Гончар, 5, 1979, с. 156); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 32): [Ряби на:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (Франко, 9, 1952, с. 388); Чи з великої науки З розуму схибнувся? (Руданський, 1, 1972, с. 119); Воронь боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорнобривець, Пісні гір, 1958, с. 45); Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Вільде, 3, 1968, с. 225); – Слухайте, товаришу, я вже з ума зійшов! Треба до лікаря – А написали? (Остап Вишня, 1, 1974, с. 245); Келейник сидів коло його цілу ніч і думав, що він тронувся ума (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 353); Хто глянув би збоку на цей разгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють (Гончар, 1, 1978, с. 95); – Уже ж або обпоїла, або підкурила чимось. А тільки він [чоловік] з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився (Дніпрова Чайка, Твори, 1960, с. 78); [Мартин:] Я віддам дочку за мужика!.. Що ж то я з глузду з’їхав, чи як? (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 334): Та й що ж ви думаєте? – Казус сей Так налякав усіх людей, Що більше вже ніхто із глузду не скрутився (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 61); [Тупиця:] Чи ти [Явдохо] з глузду не зсунулась, чи що? (Старицький, 2, 1964, с. 38); – Чи ти здурів сьогодні, чи блекоти наївся? – кинув Колода (Кучер, Прощай море, 1957, с. 271); Цур тобі, пек тобі! Ти неначе собачої блекоти наїлась! (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 252).