несподівано

(перев. з сл. з’явитися і т. ін.) як (мов, наче і т. ін.) з-під (з, із) землі [вирости (виринути, уродитися, виникнути)]; як (мов, наче і т. ін.) з неба впасти (звалитися, скотитися); (викликаючи, спричиняючи подив, замішання, приголомшення) як (мов, наче і т. ін.) грім з (серед) [ясного (чистого)] неба; як (мов, наче) грім [упав] на голову; як (мов) сніг на голову; (раптово – з сл. упасти, побігти і т. ін.) мов два зняло; як (наче, неначе) стрель (стріль) стрельнув.

Сінешні двері рипнули, одчинилась хата, і перед Хомихою, як з-під землі виріс, з’явився її син Василь (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 53); Недавно казала тітка відчинити одно фронтове вікно; я відчиняю, а він наче з землі виріс – надійшов! (Кобилянська, 1. 1962, с. 134); Саме тоді навинувся й він [Орядин], немов виріс із землі коло мене (Кобилянська, 1, 1962, с. 148); Зайнялись і ті старі скирти, і неначе з землі виник одразу другий ряд огняних кучерявих квіток (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 67): Вона перескочила з відрами через перелаз, і Денис вийшов з-за верб несподівано, неначе з-під землі виріс (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 362); Ординарець наче з-під землі вилетів на бистрому коні (Яновський, 2, 1983, с. 227); [Любов:] Звідки се ви, Сергію Петровичу. наче з неба впали! (Леся Українка, 2, 1951, с. 72); [Іван:] Зненацька, як грім з чистого неба, упала на мене пригода (Карпенко-Карий, 3, 1981, с. 138); Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? (Леся Українка. 1, 1961, с. 96), Льотчик з сивими скронями, подякувавши, пояснив: – Сьогодні ми непитущі. Чабан здивовано глянув на сина. І той підтвердив: – Правда, тату. – Чого ж це? – Ми, тату, летимо. – Було це як грім серед ясного неба (Гончар, 5, 1979, с. 55); – Жили ми з одинокою матір’ю, і ось на саму кутю, як грім з неба, – прийшли й забрали мене. По доказу сільського старости (Збанацький, 2, 1964, с. 76); Як грім упав на голову Петрові Федоровичу, як блискавиця засвітила у очі і осліпила (Панас Мирний, 4, 1970, с. 93); Жив у сестри та зятя. Кобильчина була – обсіялись. А влітку – вже почали до жнив збиратися – як раптом, наче грім на голову, німці з гайдамаками (Головко. 1, 1957, с. 201); «Вона… часто приїздила до нас у відрядження, падала мов сніг на голову» (Загребельний, 6, 1981, с. 160); А це як сніг на голову: «Підеш зі мною?» – Куди? На яку погибель? (Речмедін, Вогонь батькових ран, 1971, с. 93); Бариня ступила на поріг та так опукою й посунулася додолу. Зачепилася вона чи від чого – мов два дняло! – впала додолу (Панас Мирний, 1, 1968, с. 280); Коли це – наче стріль стрельнув! – Марта кинулася… (Панас Мирний, 1, 1968, с. 354).