перемогти

взяти гору (верх); моє (його, її, наше і т. ін.) [буде] зверху; (добитися переконливої перемоги в бою) розгромити (розбити) наголову кого; у (в) пух і прах розбити кого; (у грі, бійці, змаганні, суперечці) покласти на обидві лопатки кого.

Ми пишаємось тим, що ще раз взяла гору започаткована Великим Леніним миролюбна політика Комуністичної партії і Радянської держави (Рад. Україна, 20 черв., 1979, с. 1); [Петро:] Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя (Котляревський, 2, 1953, с. 38); – Та коли вже ніякої тобі влаштованості нема, а в війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху, то й краще, виходить, має тепер прискоритись, душа з нас геть! (Довженко, 3, 1964, с. 70); Назва гірського міста Турка і пішла від того, що в глибокій долині ріки Стрий руське військо на голову розгромило турка (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 6); Ми ворога-ворона на кожній території знищимо, розіб’ємо в пух і прах (Герасименко, Поезія, 1950, с. 115); Поклавши мене на лопатки, Єнька вирішив додавлювати до кінця (Загребельний, 6, 1981, с. 175); Після натяку Башкуєва він просто не знав, що говорити, почуваючи, що його поклали на обидві лопатки (Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, с. 87).