пощастило

(поталанило, повезло комусь) доля (фортуна) усміхнулася (посміхнулася) кому, книжн.; щастя усміхнулося (всміхнулося) кому; (перев. з інфін.) випало щастя кому; має щастя (перев. у формі 2-ї ос. теп. ч.) маєш (маєте) щастя; щастя твоє (ваше і т. ін.); щастя (щастячко) ще десь завалялося; доля (фортуна і т. ін.) послужила кому.

А може, й справді – у Києві, у тій художній школі, нарешті усміхнеться йому доля, може, саме там він стане знаменитим або хоч би хорошим художником (Збанацький, 4, 1964, с. 154); Коли б доля йому всміхнулася – багато міг зробити на землі (Нечай, Любов і пам’ять, 1984, с. 66); [Бойчук:] А най би раз, хоч раз один таке Мені всміхнулось щастя, як йому! (Франко, 9, 1952, с. 310); Нарешті нам таки усміхнулося щастя. Зійшовши на якесь узгір’я, ми побачили ліхтарі, почули близький гудок паровоза (Гуреїв, Друзі не зраджують, 1959, с. 25); Фортуна таки раз усміхнулася йому (Франко, 8, 1952, с. 363); Фортуна знову посміхнулася Поцілуйкові, але нащо було при цьому мати свідка? (Стельмах, 4, 1983, с. 183); – Так ви, Федоре Івановичу, виходить, і товариша Леніна бачили? – А то ж як!.. Отак, як тебе зараз бачу. – Скажи ти! – зітхнув Мусій. – І випаде ж щастя таке! (Головко, 2, 1957, с. 499); – Це моє рідне місто, мені випало щастя визволяти його власними руками (Гончар, 3, 1959, с. 29); – На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, – сказав Рудик (Коцюбинський, 1, 1955, с. 201); За триста карбованців відпродам твій городець і халупу. Ще маєш щастя, що не розвалив її на дрова (Стельмах, 1, 1982, с. 197); Я мав щастя бути учнем дорогої Ганни Антонівни (Яновський, 1, 1954, с. 27); Це Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор. І це треба берегти, бо воно підтримує сили (Коцюбинський, 2. 1956, с. 369); – Ну, щастя твоє, що ти не знаєш! І намотай собі – знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазяїнам оддай (Головко, 2, 1957, с. 146); – І я живий! – десь у самім кутку бадьоро дзвенить Маковей. – Наше щастя, що добра кроква попалась над нами! (Гончар, 3, 1959, с. 240); Невже наше щастячко ще десь завалялося, і я скоро обійму тебе, обцілую синочка свого? (Логвиненко, Давні рани, 1961, с. 19); – І скажіть ви, – полегшено зітхнув батько, – ще десь і щастя завалялося, що кінь копитом не наступив (Нечай, Любов і пам’ять, 1984, с. 68); – Як послужить доля, то сього року буде велика добич. Отаман мене не скривдить (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 91); – Той же зоставсь ув убожестві, а йому фортуна на війні послужила, у старшини, у значне козацтво ускочив (Куліш, Вибрані твори, 1969, с. 118).