працювати

(багато й старанно) докладати зусиль (сил, рук, праці і т. ін.); не покладати рук; гріти чуба (лоба; чуби, лоби – про багатьох); (довго) мозолити руки (ручки); набивати мозолі; (дуже важко, виснажливо, до знемоги) обливатися (умиватися) [кривавим] потом; гнути (попогнути) спину (горб, горба, хребет, хребта); ламати спину (хребта); рвати жили (руки, силу) [на роботі (на праці)]; (виконувати важку, неприємну, одноманітну роботу) тягти (терти, попотерти) лямку.

В радгоспі докладали всіх зусиль, щоб створити найкращі умови для роботи (Качура, 1, 1958, с. 434); Доклали немало сил для пропаганди й запровадження передового досвіду в буряківництві (Рад. Україна, 3 січ., 1974, с. 4); Всюди можна збирати високі врожаї, але до цього треба докласти рук (Рад. Україна, 27 листоп., 1956, с. 1); [Чирва:] А скільки я доклав праці. Скільки жил вимотав (Микитенко, 1, 1957, с. 84); – Мій дід теж був бідним, все життя працював. Батько не покладав рук. Ну, і подолали злидні (Цюпа. Назустріч долі, 1958, с. 67); Він [Мар’ян] заліз у чагарник і півдня довбав гору, вивертав каміння й пускав у долину, а дрібні камінці вигортав лопатою… І грів чуба над омшаником, що, можливо, буде зовсім не потрібний (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 221); Скриня була важка, неповоротка, і чоловіки добре нагріли чуби, поки установили її на місце (Яновська, 1, 1959, с. 141); Тож Олег та Степанко, а особливо сам від’їжджаючий, нагріли лоби, поки втиснули все те до тісного купе та закинули на верхню полицю, зайнявши її геть усю (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 15); – Чули? – хвалились доярки колгоспницям. – Наш зоотехнік сам доглядає і доїть корову. – Нехай помозолить свої ніжні ручки, – кепкувала Химка (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, с. 63– 64); Важко людям обробляти свої городи, бо голодному ніяка робота не під силу. Але треба працювати; може, хоч якась картоплина буде. Набивати мозолі до полудня (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 65); Наймити та невільники обливались потом, аж стогнали од важкої роботи (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 37); – Увесь світ збунтувався, а я гну спину (Цюпа, Через терни до зірок, 1986, с. 198); [Ганна:] Жируєш ти [Зінько]! Це все з баглаїв! Попогнула б спину на спеці та вмилася б кривавим потом – не зажирувала б! (Кропивницький, 2, 1958, с. 38); Він [Охрім] гне натруджено горба, в поту сорочка; жарко (Малишко, 1, 1956, с. 309); – Любить цивілізацію, – подумав Гуменний, – то хай хоч раз наламає хребта заради неї. Хіба мішок з снарядами такий уже важкий ради цієї високої мети? (Гончар, Новели, 1954, с. 15); Поважає вона Пахома Хрисантовича, як небагато кого. З тих він, що жили рвуть на роботі (Гончар, Тронка; 1963, с. 84); Блукати по наймах – це… гірко! Рвати руки на чужій праці, ламати спину, губити здоров’я… (Головко, 1, 1957, с 223); Рве [хлопець] силу, аби догодити господареві (Гордієнко, 2, 1959, с. 194); Старий Серебренников посідав на дільниці місце робочого вола. Неприємна й брудна робота завжди потрапляла до нього, і він покірливо тяг лямку (Японський, 2, 1954, с. 101); Ось хай лиш самі попотруть лямку, як труть її міщанські діти, то тоді побачать, чи дотепність родова, чи називна (Панас Мирний, 4, 1970, с. 411).