соромно

сором їсть очі кому; пече сором кого.

[Оксана:] Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не їсть мені очей! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 167); Пече мене сором на саму згадку (Коцюбинський, 2, 1961, с. 335).

Джерело: Словник фразеологічних синонімів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. соромно — со́ромно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. соромно — присудк. сл. Стан, коли людина відчуває сором. Соромно сказати — див. сказати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. соромно — СО́РОМНО, пред. Стан, коли людина відчуває сором. Він біг стернею, наче тікав від кого, і чув, що йому чогось соромно (М. Коцюбинський); Люба закриває обличчя руками, їй і в темряві соромно своїх думок (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах
  4. соромно — СО́РОМНО присудк. сл. (про відчуття сорому), СО́РОМ, СТИ́ДНО, СТИД, СО́ВІСНО, ПО́СОРОМНО, СОРОМО́ТА розм., СТРА́МНО розм., УСТИ́ДНО (ВСТИ́ДНО) діал. Дмитрові стало соромно за свою гарячковість (М. Стельмах); — Як тобі не сором чужі гроші красти? (М. Словник синонімів української мови
  5. соромно — Со́ромно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. соромно — СО́РОМНО, присудк. сл. Стан, коли людина відчуває сором. Він біг стернею, наче тікав від кого, і чув, що йому чогось соромно (Коцюб., І, 1955, 99); Люба закриває обличчя руками, їй і в темряві соромно своїх думок (Стельмах, І, 1962, 360). Со́ромно сказа́ти див. сказа́ти. Словник української мови в 11 томах
  7. соромно — Со́ромно нар. Стыдно. Та рознесе таку погану славу, що соромно й сказать. Гліб. Соромно такому багатиреві сина-єдинця у найми пускати. Мир. Пов. II. 21. Словник української мови Грінченка