ударити

(завдати удару по щоці або шиї долонею) дати (заліпити, затопити і т. ін.) ляпаса (ляща) кому; (бити когось коротким різким ударом) вліпити буханця кому; дати стусана (штовхана, штовханця, штурхана, штурханця) кому; відважити бебеха (стусана і т. ін.) кому, зневажл.; (ударити коліном ззаду) дати киселя кому; (вдарити по зубах) заїхати в зуби кому, груб.; полічити зуби кому, зневажл.; (з силою ударити в обличчя) ткнути між (межи) очі кулаком кого, кому; тицьнути кислицю в зуби, фам.; заїхати в рота (в пику, в морду) кому, вульг.; затопити в пику (по пиці, по мармизі) кого, груб.; зацідити в вухо (в зуби) кому, груб.; (сильно бити кулаком по потилиці) дати (затопити, втелющити і т. ін.) по потилиці кому, груб.; почастувати потиличником кого.

Хочеться підійти і дати ляпаса такому типові на весь базар (Гончар, 2, 1978, с. 46); [Тимофій:] Не думав, що ця ніжна рученька такого ляпаса може заліпити (Корнійчук, Чому посміхалися зорі, 1958, с. 26); – Та й ляпаса ви затопили… – і він потер собі зелену щоку (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 261); За кучму сю твою велику як дам ляща тобі я в пику. То тут тебе лизне і чорт (Котляревський, 1, 1952, с. 83); А іноді, було, й буханця уліпить [Мотря] Чіпці у спину, щоб довго не роздумував (Панас Мирний, 2, 1969, с. 52); Й стали діда видворяти, Гупать кулаками, Стусанів понадавали. От і вся розмова (Іванович, На городі бузина, 1963, с. 58); [Петро] Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 68); Директор стиснув кулак, ніби хотів дати ще штовханця на дорогу цій зухвалій учениці, але згодом став спокійнішим (Вільде, Повнолітні діти, 1960, с. 112); Враз чиясь дужа рука дала такого штурханця чорному арештантові, що той аж поточився й одскочив набік (Грінченко, 2, 1963, с. 450); За віщо це він мені бебеха відважив межи плечі? (Словник Грінченка, 1, 1958, с. 206); Корж методично відважував йому замашні стусани (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 52); Спусти їм – то таке закоять і власть твою собі присвоять, і всім дадуть нам киселя (Котляревський, 1, 1952, с. 219); Надзорець синіє зо злості, стискає кулаки, готов першому-ліпшому заїхати в зуби (Франко, 5, 1951, с. 416); – Чом ти йому зуби не полічив? – загомоніли кругом, з усіх боків (Панас Мирний, 2, 1939, с, 107); – Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться, а мати зараз тиць кислицю в зуби, було добре намне чуба або наскубе вуха (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 92); І в пані Федори вже борються два почуття: чи притулити до себе цю важку голову, чи ткнути між очі кулаком (Стельмах, ), 1982, с. 110); – Ти ще ковтатимеш, і свої зуби, – сказав він, – коли тобі француз заїде в рота (Яновський, 2, 1983, с. 204); [Ледачий:] От я тобі у морду як заїду, то буде тобі діду! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 31); Дивлюсь, цар підходить До найстаршого… та в пику його як затопить (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 222); [Старшина:] Ти хочеш, щоб я тебе по мармизі затопив? (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 239); – Не розумію вас, – зміряв він мене з ніг до голови з таким виглядом, мовби збирався зацідити в вухо (Загребельний, 6, 1981, с. 161); Ну, а вищий як підскочить… Як зацідить прямо в зуби Нижчого невдаху! (Глазовий, Усмішки, 1971, с. 75); Старець, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть [буханець] та й подавився. Тут інші старці почали його в спину штовхать – хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилем ткне під ребра, хто затопить по потилиці (Стороженко, 1, 1957, с. 34); Денис… втелющив десяцького по потилиці так, що обидва зарили носами (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 358); – Пам’ятаєш ти ще, хто така Рахіра та й кого ти [Анко] потиличником почастувала! (Кобилянська, 2, 1962, с. 186).