межувати

Значення в інших словниках

1. межувати — межува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. межувати — (землю) розмежовувати; (з чим) межуватися, прилягати до, р. сусідувати, сусідити. Словник синонімів Караванського
3. межувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь. 2》 з чим, неперех. Бути територіально суміжним. || Мати спільний державний кордон. 3》 з чим, неперех., перен. Бути близьким до чого-небудь, доходити до чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. межувати — МЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. що. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь. – В ті літа, коли межували землю, батько нашого пана по підказці Салоганового діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (М. Стельмах). 2. з чим. Словник української мови у 20 томах
5. межувати — МЕЖУВА́ТИ (бути територіально суміжним; мати спільну межу, кордон), ГРАНИ́ЧИТИ, МЕЖУВА́ТИСЯ, ПРИМИКА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, ПРИГОРТА́ТИСЯ розм., ПРИТИКА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
6. межувати — Межува́ти, -жу́ю, -жу́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. межувати — МЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. перех. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь. — В ті літа, коли межували землю, батько нашого пана по підказці Салоганового діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (Стельмах, Хліб.., 1959, 281). Словник української мови в 11 томах
8. межувати — Межувати, -жую, -єш гл. 1) Межевать. Ой уступив москаль у запорозьку землю та й став межувати, де слободи, де городи добре буде сажати. н. п. 2) Граничить. Чернігівська губернія межує з київською. Черниг. у. Словник української мови Грінченка