1. Словник української мови в 11 томах

межувати

МЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. перех. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь.

— В ті літа, коли межували землю, батько нашого пана по підказці Салоганового діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (Стельмах, Хліб.., 1959, 281).

2. з чим, неперех. Бути територіально суміжним.

Зараз із кухнею межувала вузенька кімната (Март., Тв., 1954, 454);

Комунівський садок межував в полем (Донч., І, 1956, 68);

// Мати спільний державний кордон.

Західна частина Одещини прилягає до голубого Дунаю і межує з братньою Молдавією (Цюпа, Україна.., 1960, 237).

3. з чим, неперех., перен. Бути близьким до чого-небудь, доходити до чогось.

До старих громадян ми відносилися з повагою, яка межувала з побожністю (Сам., II, 1958, 393);

Спорудити іригаційну систему для Голодного Степу уявлялось таким грандіозним, що межувало з неможливим (Ле, Міжгір’я, 1953, 101).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. межувати — (проходити між двома просторами) граничити. Словник синонімів Полюги
  2. межувати — межува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. межувати — (землю) розмежовувати; (з чим) межуватися, прилягати до, р. сусідувати, сусідити. Словник синонімів Караванського
  4. межувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь. 2》 з чим, неперех. Бути територіально суміжним. || Мати спільний державний кордон. 3》 з чим, неперех., перен. Бути близьким до чого-небудь, доходити до чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. межувати — МЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. що. Проводити, встановлювати межі земельних ділянок, володінь. – В ті літа, коли межували землю, батько нашого пана по підказці Салоганового діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (М. Стельмах). 2. з чим. Словник української мови у 20 томах
  6. межувати — МЕЖУВА́ТИ (бути територіально суміжним; мати спільну межу, кордон), ГРАНИ́ЧИТИ, МЕЖУВА́ТИСЯ, ПРИМИКА́ТИ, ПРИЛЯГА́ТИ, ПРИГОРТА́ТИСЯ розм., ПРИТИКА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
  7. межувати — Межува́ти, -жу́ю, -жу́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. межувати — Межувати, -жую, -єш гл. 1) Межевать. Ой уступив москаль у запорозьку землю та й став межувати, де слободи, де городи добре буде сажати. н. п. 2) Граничить. Чернігівська губернія межує з київською. Черниг. у. Словник української мови Грінченка