прямувати

Значення в інших словниках

1. прямувати — прямува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. прямувати — Іти, ПРОСТУВАТИ; (за ким) іти назирці; (на що) тримати курс, орієнтуватися; (- думки) П. спрямовуватися; (- вулицю) пролягати, простягатися; п-к -УЮЧИЙ, що прямує, по дорозі <�в дорозі, з думкою іти> куди, п-к — ім. подорожній. Словник синонімів Караванського
3. прямувати — див. іти; рухатися Словник синонімів Вусика
4. прямувати — -ую, -уєш, недок. 1》 Пересуватися у просторі, крокуючи; іти, простувати. || Переміщатися в певному напрямку. || Рухатися до кого-, чого-небудь прямо, скорочуючи шлях. || Просуватися слідом за ким-небудь. || Іти, бігти, їхати, орієнтуючись на що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. прямувати — Простувати, див. шествувати Словник чужослів Павло Штепа
6. прямувати — ПРЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Пересуватися у просторі, крокуючи; іти, простувати. Причепурені дівчата купками прямували вулицею (М. Коцюбинський); Вони відходять один від одного і прямують берегом, додивляючись до різних слідів (М. Словник української мови у 20 томах
7. прямувати — ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
8. прямувати — Прямува́ти, -му́ю, -му́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. прямувати — Прямува́ти, -мую, -єш гл. 1) Идти напрямикъ. Ні направо, ні наліво світ ніколи не звертає, а так собі наперед усе й прямує. Ком. II. 38. 2) Направляться. Товариство на Січ прямувало. Шевч. 259. 3) Клониться. Куди воно йдеться і до чого воно прямує? Левиц. Пов. 73. Словник української мови Грінченка