вороття

Значення в інших словниках

1. вороття — вороття́ іменник середнього роду нар.-поет. Орфографічний словник української мови
2. вороття — -я, с., нар.-поет. Повернення до чого-, кого-небудь. Без вороття — безповоротно, назавжди. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вороття — ВОРОТТЯ́, рідко ВОРІТТЯ́, я, с., нар.-поет. Повернення до чого-, кого-небудь. Буде, кажуть, каяття, та не буде вороття (Панас Мирний); [Степан:] Я тут зостануся. Для мене немає воріття, ти ж теє знаєш (Леся Українка); А йти треба, – вороття немає (В. Словник української мови у 20 томах
4. вороття — ПОВЕ́РНЕННЯ, ПОВОРО́Т (ПОВОРІ́Т рідше) розм., ВОРОТТЯ́ фольк., розм., НА́ВОРОТ діал. Батько сподівається на моє швидке повернення з фронту (П. Колесник); Досить довго ждала Регіна на вулиці на поворот Владка (І. Словник синонімів української мови
5. вороття — Вороття́, -ття́, -ттю́, -ття́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. вороття — ВОРОТТЯ́, я, с., нар.-поет. Повернення до чого-, кого-небудь. Буде, кажуть, каяття, та не буде вороття (Мирний, IV, 1955, 42); [Орина:] Мені до Савуляка вже вороття немає (Собко, П’єси, 1958, 47). Без вороття́ — безповоротно, назавжди. Словник української мови в 11 томах
7. вороття — Вороття, -тя с. = воріття. Троянці, в кріпості запершись, Енея ждали вороття. Котл. Ен. V. 31. Буде каяття на світі, — вороття не буде. Шевч. 379. Словник української мови Грінченка