ослушник

Значення в інших словниках

1. ослушник — ослу́шник іменник чоловічого роду, істота книжн., рідко Орфографічний словник української мови
2. ослушник — -а, ч., заст. Те саме, що неслух. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ослушник — ОСЛУ́ШНИК, а, ч., книжн., заст. Те саме, що ослуше́нець. Велика государиня наказала розбити конфедератів. Бунтівників і ослушників! (Г. Колісник). Словник української мови у 20 томах
4. ослушник — НЕ́СЛУХ розм. (неслухняна людина), НЕСЛУХНЯ́НЕЦЬ рідше; ОСЛУШЕ́НЕЦЬ заст., книжн., ОСЛУ́ШНИК заст., книжн. (той, хто виявляє непослух або непокору). — А що ж мені з таким неслухом робити! — скаржилася Сегедиха. — ..Хлопці були, ті слухняні. А Орися!.. (П. Словник синонімів української мови
5. ослушник — ОСЛУ́ШНИК, а, ч., книжн., заст. Те саме, що ослуше́нець. Словник української мови в 11 томах