Харківський колегіум

Навчальний заклад XVIII — 1-ї чверті XIX ст., другий за значенням після Києво-Могилянської академії навчальний та науковий центр України; заснований 1722 як слов'яно-латинська школа єпископом Єпіфанієм Тихорським у Бєлгороді; 1726 переведений до Харкова; 1731 отримав статус колегіуму; створений за взірцем Києво-Могилянської академії; приймали дітей усіх соціальних станів; вивчення: слов'яно-руської, церковнослов'янської, лат., давньогр., староєвр. мов, історії, географії, основ математики, катехізису, піїтики, риторики, філософії, богослов'я; у 1768 при колегіумі додаткові класи із викладанням нім. та франц. мов, математики, інженерної справи, живопису, музики, архітектури; створений перший у Харкові церковний хор; викладачі: Г. Сковорода, І. Двігубський, С. Вітинський, А. Ведель, М. Концевич, та ін.; навчалися відомі діячі науки й культури: В. Петров, М. Гнєдич, Г. Базилевич, Є. Мухін та ін.; на поч. XIX ст. почав втрачати своє значення; 1841 внаслідок церковних реформ перетворився на духовну семінарію; теп. Інститут сходознавства і міжнародних відносин Х.к.