кельти
Група індоєвроп. племен, що у I тис. до н.е. просувалися з берегів Райну, Майну та верхнього Дунаю на зх., пд. та сх.; завоювали Ґаллію (в тому числі Передальпійську- теп. Пн. Італія), а також Британські острови; на Піренейському півостр. змішалися з місцевим населенням, заселили також території сучасної Пд. Польщі та Чехії; на початку IV ст. до н.е. нападали на Рим, а в III ст. до н.е. на Грецію, досягли Малої Азії; II ст. до н.е. — I ст. н.е. підкорені Римом на територіях Іспанії, Ґаллії та Британії, з часом в Іспанії та Ґаллії романізувалися; V-VI ст. витіснені з території сучасної Англії германськими племенами бритів; утворили держави у Валлії, Ірландії, Шотландії та Бретані. 
Джерело:
Універсальний словник-енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кельти — -ів, мн. (одн. кельт, -а, ч.; кельтка, -и, ж.). Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку I тис. до н. е. населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, верхнього та середнього Дунаю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кельти — КЕ́ЛЬТИ, ів, мн. (одн. кельт, а, ч.; ке́льтка, и, ж.). 1. Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку І тис. до н. е. населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, верхнього та середнього Дунаю. Словник української мови у 20 томах
- кельти — Ке́льти, -тів; ке́льтський, -ка, -ке Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кельти — КЕ́ЛЬТИ, ів, мн. (одн. кельт, а, ч.; ке́льтка, и, ж.). Племена індоєвропейської мовної групи, які на початку І тисячоліття до нашої ери населяли басейни річок Сени, Рейну, Луари, Верхнього та Середнього Дунаю. Словник української мови в 11 томах