цемент

В'яжуча речовина будівельних розчинів і бетону, твердне після змішування з водою; одержують шляхом випалювання мінеральної сировини з подальшим її розмелюванням до пилоподібного стану; різновиди ц.: 1. портланд-цемент — одержують, випалюючи мергелі або вапняк разом з глиною, а потім розмелюючи одержаний клінкер з гіпсом; 2. доменний — одержують з клінкеру портланд-цементу і шлаку; 3. магнезіальний; 4. алюмінієвий; 5. ангідридний.

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

цемент — П. те, що єднає <�гуртує, братає, в'яже>. Словник синонімів Караванського
цемент — [цеимент] -нту, м. (на) -н'т'і Орфоепічний словник української мови
цемент — цеме́нт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
цемент — ЦЕМЕ́НТ, у, ч. 1. Мінеральна порошкоподібна речовина, з якої при замішуванні з водою утворюється однорідна в'яжуча маса, що швидко тужавіє і перетворюється на кам'янисту речовину; використовується у будівництві. Словник української мови у 20 томах
цемент — -у, ч. 1》 Мінеральна порошкоподібна речовина, з якої при замішуванні з водою утворюється однорідна в'яжуча маса, що швидко тужавіє і перетворюється на каменеподібне тіло; вживається в будівельній справі. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
цемент — цеме́нт (нім. Zement, від лат. caementum – щебінь, битий камінь) будівельний матеріал – мінеральна в’яжуча порошкоподібна речовина. ¤ Ц. зубний – кісткоподібна тканина, що вкриває шийку й корінь зуба. Словник іншомовних слів Мельничука
цемент — Цеме́нт, -ту; -ме́нти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
цемент — ЦЕМЕ́НТ, у, ч. 1. Мінеральна порошкоподібна речовина, з якої при замішуванні з водою утворюється однорідна в’яжуча маса, що швидко тужавіє і перетворюється на каменеподібне тіло; вживається в будівельній справі. Словник української мови в 11 томах