яблуня
Листопадне дерево або кущ родини розових, плодова культура; поширена в районах з помірним кліматом; вирощують бл. 10 тис. сортів я. домашньої; плоди вживають свіжими, переробляють; деревину використовують у столярстві; відома у стародавньому Єгипті, Ассирії, Вавилоні; в Україні вирощують бл. 100 сортів я.
Джерело:
Універсальний словник-енциклопедія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- яблуня — -і, ж. Садове й лісове фруктове дерево родини розоцвітих з плодами перев. кулястої форми. Великий тлумачний словник сучасної мови
- яблуня — Я́БЛУНЯ, і, ж. Садове й лісове фруктове дерево родини розових з плодами перев. кулястої форми. Серед двору гілляста яблуня стояла (Марко Вовчок); Цвіли яблуні; тихе повітря дихало чудовими пахощами (М. Коцюбинський); Під склепінням черемхи й дикої яблуні глибоко дихало лісове джерело (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах
- яблуня — я́блуня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- яблуня — Я́блуня, -ні, -нею; я́блуні, я́блунь Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- яблуня — Я́БЛУНЯ, і, ж. Садове й лісове фруктове дерево родини розових з плодами перев. кулястої форми. Серед двору гілляста яблуня стояла (Вовчок, І, 1955, 259); Цвіли яблуні; тихе повітря дихало чудовими пахощами (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- яблуня — Я́блуня, -ні ж. Яблоня. Яка щеп, така яблуня. Ном. № 7142. ум. я́блунька. Посажу коло хатини на спомин дружині і яблуньку, і грушечку. Шевч. 693. Словник української мови Грінченка